85

І щойно я подумала, що він і далі буде водити мене колами…

— Пані Анабелло, чому ви приховуєте своє обличчя магією? — раптом спитав він, і голос його пролунав, наче молот по столу.

Ну спитав — то вже спитав… Мене немов окропом облили. Я не очікувала. Він бачить магію?

Настала тиша, в якій було чути, як цокає настінний годинник і як моє серце б’ється в ритмі: «паніка, паніка, паніка».

Довелося сказати напівправду:

— Це пов’язано з пошуками роботи, — почала я, добираючи слова, наче голки навпомацки в мішку.

Він недовірливо звів брову, в його погляді застигло сумнівне, гостре, мов лезо, запитання.

— З моїм справжнім обличчям мене не хотіли брати на посаду компаньйонки, — додала я з сумною усмішкою, трохи прикусивши губу, ніби мені справді було соромно.

— Дозвольте поцікавитися: що ж не так із вашим обличчям? — не вгамовувався він. Логічно, адже люди не маскуються без причини.

І тут я опинилася на тонкому льоду над крижаною водою. Скажеш правду — ризикуєш. Знімеш чари — можливий хаос. А раптом він ще й закохається? А закоханий герцог — це вже катастрофа державного масштабу.

— Річ у тім, що як тільки наймачі бачили мою справжню зовнішність, одразу ж відмовляли — під різними приводами… — мовила я, опускаючи погляд для драматичного ефекту. Але правди так і не сказала.

— Я хотів би побачити вашу справжню зовнішність, — промовив він раптом із таким холодним спокоєм, ніби просив передати соус до оленини.

— Вам це не сподобається, — пробурмотіла я, гарячково шукаючи в голові хоч якийсь вагомий аргумент.

Але він не відступав:

— Я сам вирішу.

Його голос був наче удар батога. Навіть мурахи пробігли спиною.

— Що ж… — усміхнулася я, намагаючись не видати тривоги, що охопила мене.

Можна було б різко змінити зовнішність до невпізнаваності — ікла, бородавки, все як треба — але хто знає, бачить він лише результат чи саму спалах магії? Вирішила ризикнути й зняти закляття.

Магія розвіялася. І я постала перед ним у всій своїй красі.

Він завмер. Наче від удару в груди. Очі розширилися, брови поповзли вгору. Здивування тривало занадто довго.

Навіть я відчула, яке це приємне видовище — чоловіче ошелешення. Маленька, але тепла перемога.

— Бачите, — зітхнула я стомлено. — Тому мені й довелося змінити зовнішність.

— Дааа... — протягнув він, досі приголомшений.

— Якщо до мене більше немає запитань, я піду? — вимовила я з надією, вже налаштувавшись на відступ.

Та не так сталося.

— Ні, зачекайте! — ожив герцог. — Навіщо вам, з такою неабиякою зовнішністю, працювати?

Він вийшов з-за столу й зробив крок до мене, в голосі — майже докір:

— Ви могли б стати ким завгодно: вдало вийти заміж, стати фавориткою вельможі, навіть самого імператора! А ви приховали свою вроду й працюєте компаньйонкою?!

У його вустах це звучало як злочин проти здорового глузду. І так, в його очах, можливо, саме так воно й виглядало.

— І що тут дивного? — мені залишалося тільки вперто гнути свою лінію.

У минулому житті я мала найзвичайнісіньку зовнішність. Працювала, жила, і про жодну «впливовість» навіть не мріяла. У цьому світі з красивим обличчям раптом стало можливим усе — але я так і не перелаштувалася. Таємне відомство поглинуло мене цілком.

І ось зараз, слухаючи його, я побачила себе ніби з боку: так, у цьому світі така врода — це зброя. А я досі стріляю з рогатки.

— Дивно все! — вигукнув він гаряче. — Ви могли б стати найвпливовішою жінкою Імперії!

Герцог, милий, тихіше, стіни ж чують…

Тим часом я подумки проклинала Десмонта. Він знав, що цей лорд бачить магію? Авжеж, знав! І все підлаштував. Повернуся — я його просто… задушу. Мереживо на комірі для цього ідеально підійде.

А поки що — дипломатія.