80

Не чекавший підступу демон завмер, явно спантеличений. Потім, як завжди, почалося: він корчився, намагався вирватися, вив, погрожував, клявся у великому коханні й обіцяв скарби всіх пекел.

— Ви такі нудні, — зітхнула я, коли він нарешті змовк. — Все одне й те саме пропонуєте. Навіщо ти мені, якщо я сама можу намантуражити собі все, що захочу?

Повела його коридором, у бік, куди втекла служниця. Потрібно було вивести цього… кавалера через чорний хід. Чим менше свідків — тим краще.

— Слідуй за мною! — наказала я, вклавши в слова краплю магії. Тепер він і при всьому бажанні не втече. Хоч сітка була невидима, демон вже набув свого справжнього, потворного вигляду. Для мене — не новина. А от для випадкового перехожого це могло б обернутися глибокою психологічною травмою.

Ми просувалися коридорами та сходами: я — попереду, він — за мною, немов двометрове чудовисько на повідку в тендітної леді. Напевно, з боку це виглядало моторошно. Чарівна дівчина — і за нею пекельне породження, що йде, як собака за господинею.

Двічі ми заблукали — мій прорахунок. Завтра обов’язково вивчу план замку. Без нього — як без заклинань у пеклі.

На щастя, вже стемніло, і більшість гостей перебралася до головного залу. Ми дісталися до приміщення кочегара непоміченими. Там мешкав Рідер — рудоволосий, завжди закопчений маг вогню.

Я постукала. Двері відчинилися. Демон увійшов слідом, і Рідер, який саме розпалював вогонь, підскочив так, що іскри злетіли до стелі.

— Ви хто такі?! — видихнув він, переводячи погляд то на мене, то на рогатого з виразом людини, яка раптом виявила в своїй печі чорта.

— Це ж я, — усміхнулася я, і в той самий момент магія розвіялася. Рідер побачив мене справжню.

— Анабелла! — вигукнув він і, не вагаючись, обійняв. — Скільки ж ми не бачилися!

Трохи здивував — навіщо вимовляти моє вигадане ім’я, якщо ми наодинці? Але вже за мить зрозуміла: він має рацію. Навіть випадкова обмовка може нас видати. Легенду слід тримати намертво.

— Облиш, — махнула я рукою. — Я тобі подарунок привела.

— Ти його так і вела через увесь замок? — здивовано похитав головою Рідер. — Анабелло, ти в своєму розумі? Ти ж розумієш, що могла серйозно вляпатися?

Очі його стали великими й осудливими, як у старої гувернантки. Єдиним поглядом він додав: «І завдання б провалила».

— Не бурчи, — фиркнула я. — Я трохи підмішала магії, нас ніхто не бачив.

— Тоді добре, — кивнув Рідер із виглядом того, хто таки радий подарунку. — Якщо ще когось схопиш — веди або до мене, або до Едвіна. Він впорається. Тільки не до Діка — там завжди натовп.

Я кивнула, передаючи демона в надійні рудоволосі руки. Рідер відкриє портал і відправить істоту прямо до камери. Знищувати чи скидати в Тіньовий Світ було б надто помітно — магічні спалахи зараз ні до чого.

З Рідером ми попрощалися. Обійшовши замок через сад, я повернулася всередину — щоб не привертати уваги.