72

Після чого він неспішно підійшов до величезного шафи, який велично займав всю стіну — як архів гріхів людства. Звідти він витяг кілька важких томів, обтягнутих шкірою, потемнілою від часу і, можливо, душ.
— Ось те, що вам потрібно, — сказав він з таємничою важливістю. — Вивчайте все це за допомогою магії. Потім пройдете необхідні практичні заняття. Думаю, ви легко з цим впораєтесь.
Мене, звісно, гріє його віра в мої сили… Але, дивлячись на ці «гробики» зі слів і термінів, мені стало не по собі.

Я видихнула, наче готувалася стрибнути з обриву в крижане озеро, і, стиснувши зуби, побажала оволодіти всіма знаннями, що містяться в цих проклятих фоліантах.
У голові спалахнули образи — тисячі слів, безмежні діаграми, незнайомі символи, які, немов зграя летючих мишей, закружляли в черепній коробці. Все завертілося, загуло, підступила нудота — наче я каталася на проклятому каруселі, яку крутить привид.
Через кілька мучительних хвилин відпустило. Перевіряти знання вирішили пізніше — поки що в голові стояло лише одне: дочекатися, коли все осяде і перестане скакати, як шабаш відьом під час повного місяця.
Після ще кількох бокалів і купи наставлень, що не мали ані кінця, ані логіки, отримавши в додачу ще гору книг з таємничими трактатами, я, обтяжена знаннями і тягарем долі, вирушила в бік гуртожитку.
Я обрала короткий шлях — через тренувальний майданчик. На ньому, як на зло, займалася одна з груп.

І ось, варто було мені з'явитися на горизонті, як чоловіки, немов за сигналом, кинули зброю, забули інструкції й перетворилися на зібрання незграбних фліртуючих підлітків.

Вони почали свистіти, вигукувати всілякі непристойності — ніби геть забули, що перед ними не актриса з кабаре, а співробітниця Таємного відомства.
«Мені ж доручили творити якомога більше добрих справ!» — нагадала я собі, дивлячись на них, як на мішки з потенційною кармою. — «Ось і перші піддослідні».
— Чим можу служити, панове? — запитала я світським тоном, що раптом сам собою проріс у мені, як троянда з попелу. Ніби я все життя тільки й робила, що вела бесіди на прийомах у лордів.
— Ух, яка! — вигукнув один, наче побачив диво, а не змучену агентку на межі нервового зриву.
Дивилися на мене, як на фею, що спустилася з небес — хіба що без крилець, зате з легкою тінню втоми під очима.
— Вона з сьомого загону, — прошепотів хтось, очевидно, намагаючись утримати нерозумних від дурощів.
— О, то лялечка непроста, — хмикнув той, що вже був на півкроці до безглуздя. Підійшов так близько, що я мимоволі вловила запах його поту — різкий, як і його гумор.
— Даремно ви перервали тренування, панове, — мовила я з м’якою зверхністю аристократки. — Але раз уже доля звела нас на одній дорозі… значить, так треба.
Хлопці розсміялися, радіючи самій можливості поспілкуватися — не щодня така, як я, звертає на них увагу.
— Як ти вишукано балакаєш, — хмикнув найжвавіший, певно, й гадки не маючи, що перед ним — ходяча головний біль із магічними здібностями.
Я вже зрозуміла, що ці хлопці — не зі світських кіл. Прості трудяги, в яких раптово прокинулася магія. Відомство приймало всіх: хоч ти граф із боргами, хоч коваль із іскрою.
— Будьте ласкаві, наймиліший, — звернулася я до найближчого, — потримайте, будь ласка.
Простягнула йому стос книг. Все ж творити магію з вільними руками — то як різати пудинг срібним ножем: приємно і безпечно.
Поки силач тримав книги, я обернулася, примружилась і почала чаклувати. Хотілося ж їм допомогти…