60

У вітальні ми зібралися в повному складі: молодята, їхній «дядько» у ролі свідка та «священнослужитель» — той самий лорд Десмонт.

Родичів обох сторін не було. Та й сам шлюб, якщо чесно, був радше добровільно-примусовим. Якби на моєму місці була звичайна дівчина з даром удачі — цей союз узагалі не мав би шансів. Нелогічно. Якщо вже у неї дар удачі — то й чоловік мав би бути відповідним. А граф... до вигідних партій його зараховують хіба що після третьої чарки.

Та, здається, тільки я одна помітила цю невідповідність.

Наречений, мов полководець перед вирішальним боєм, не звертав на неї жодної уваги.

«Святий отець» почав обряд, і я з подивом зауважила, що проводить його без жодного погляду в книгу. Читав швидко, впевнено, ніби робив це все життя.

Потім обов’язково треба буде спитати, де він такому навчився. Незвичайний навик, як для глави Таємного відомства.

Обряд завершився стрімко. Я чмокнула графа в щічку — легенько, як печатку на смертному вироку. «Священник» кивнув на прощання і залишив гостинний дім, полегшено зітхнувши.

— З такого приводу треба влаштувати свято! — радісно вигукнула я, трохи збентеживши свого новоспеченого чоловіка.

— Безперечно! — галантно поцілувавши мені руку, погодився він. А потім повів мене до їдальні, де на столі вже чекали пляшки з найрізноманітнішими напоями... і зовсім трохи закусок.

— За молодих! — виголосив перший тост демон-дядечко, і так подивився, що по моїй спині пробіг холодний вітер.

О, це відчуття... Щось між страхом і огидою, як дотик слизької риби.

Я робила вигляд, що цілком задоволена: сьорбала вино, підтримувала порожні балачки. Але мій погляд помітив: граф із «дядечком» час від часу обмінювалися поглядами — надто вже багатозначними.

Два паразити. Схоже, раді, що зуміли заманити «наївну простачку» до своїх тенет. Цікаво, яку ж долю вони мені придумали? Зроблять свої брудні справи — а мене потім закопають десь у саду під трояндами?

Дурненькі. Це ж я вас упіймала! — думала я, широко усміхаючись у відповідь на нещиру посмішку графа.

Застілля невблаганно добігало свого безславного кінця, так і не подарувавши нам жодної гідної сцени, якщо не рахувати надто гучного чавкання й вимучених тостів. Я вже відчувала, як роздратування повзло ребрами, мов погано зшитий корсет. Не було в мене ані найменшого бажання завершувати цей цирк кульмінацією у вигляді шлюбної ночі. Хоч граф і стріляв очима, мов карась у свяченій воді, його приторно-сальне залицяння викликало в мене лише бажання завдати йому черепно-мозкової травми, після чого заявити: «Що ви, мілорде, просто похмілля. Від радості!»

Я вже починала трохи нервувати — пальці зрадницьки теребили тканину сукні — коли нарешті з’явився слуга, мов тінь у чорному фраку. Він схилився до господаря і прошепотів щось йому на вухо. По тому, як Керр спершу зблід, а потім запалав щоками, я зрозуміла — почалося. Те, чого я так терпляче чекала, нарешті розгорнуло крила.

Флемінг, цей ходячий оксамитовий скелет із поглядом адвоката і душею лихваря, переглянувся з Керром і передав новину.
— А я ж тобі казав! — вигукнув граф, підскакуючи з місця з такою радістю, ніби йому вручили корону. Він знову почав наповнювати келихи, сяючи очима та зубами, немов новорічна ялинка на опіумі.

Обидва — і Керр, і його демонічний родич — втупилися в мене з таким виразом, що будь-яка самоповага тут же попросилася в монастир. Навіть демон, цей віртуоз іронічної міни, примусив себе посміхнутися.

«Ну ж бо, хлопчики, не тягніть — шоу має тривати», — подумки підбадьорила я акторів у цьому фарсі.

— А що трапилось? — спитала я з наївною усмішкою, невинно кліпаючи віями.

— Трапилось… — почав було Керр, та дядечко вп’ялив у нього погляд, гострий, як кинджал. Той змінив курс і виголосив: — Трапилось найкраще в моєму житті — я знайшов тебе!

Закінчив він на тій ноті, яку, безперечно, вважав романтичною.

«Мене от-от знудить від його солодкої пики», — подумала я, стримуючи гримасу.

І тут знову, немов за сценарієм, пролунав рятівний стукіт — повернувся слуга, цього разу не ховаючись: — Пане, до вас ваш повірений.

— Клич! — вигукнув граф, і від щастя в нього, здавалось, уже зносило дах.