50

— У вас буде особливе завдання, — його голос був холодним, мов мармур.

Він окреслив суть справи скупими словами, намалювавши переді мною картину майбутньої темряви. Коли він замовк, напруження зависло в повітрі, тиснучи, немов стеля, що ось-ось обвалиться.

— Ви вважаєте, тут замішані демони? — запитала я, відчуваючи, як тривога розгоряється всередині.

— Це вам і належить з’ясувати, — його погляд проймав наскрізь, немов він бачив мої думки.

Кожна наша розмова нагадувала дуель без права на помилку. Він чекав, що я відступлю. Але я не збиралася.

— Хто мене прикриватиме? — мій голос звучав зухвало, майже виклично.

— Я.

Відповідь була настільки несподіваною, що я ледь не відступила.

— О! — вирвалося в мене. — А моя команда?

Десмонт нахилився вперед, і тінь від його постаті потягнулася стінами, немов сама ніч ожила.

— Ви сумніваєтеся в моїй здатності вас захистити?

Його темні очі блиснули, в них промайнуло щось незбагненне. Він здавався демоном, ув’язненим у людському тілі, що ледве стримує свою справжню сутність.

— Не варто так хвилюватися, лорд Ебернеті, — з натягнутою усмішкою промовила я. — Звісно, я у вас не сумніваюся.

Він важко видихнув, але напруження в кімнаті стало майже відчутним. Я не стала чекати нових випадів.

— Мені час, — видушила я й поспішила до виходу.

Щойно за мною зачинилися двері, почувся глухий гуркіт. Наче щось важке звалилося на підлогу. Я не озирнулася.

Увечері я вирушила в темне серце міста — клуб, де брудні насолоди перепліталися з азартом і розпустою. Лорд Ебернеті змалював план лише в загальних рисах. Решту я мала вирішити сама. Відчуття самотності стисло мене. Поряд не було ні суворого Діка, ні безтурботного Рідера, ні турботливого Едвіна.

І цієї ночі, сповненої тіней, я залишалася сама — наодинці зі своєю темрявою.

Мені належало зустрітися з графом Керром Флемінгом — постаттю, оповитою мороком і лихою славою. Його давно підозрювали у змові з місцевими бандами, у скупці краденого та інших темних справах. Але заявитися з обшуком до нащадка древнього роду? Немислимо. Ходили чутки, що він скрупульозно веде записи, де фіксує все своє майно. Саме їх мені й належало знайти.

Колишня я вважала б це божевіллям. Хто при здоровому глузді розповість першій зустрічній про свої заборонені скарби? Але теперішня я — з необмеженою магією і цим витонченим тілом — здатна на багато що.

Клуб зустрів мене гулом голосів, хрипким сміхом, запахом спиртного та дешевих парфумів. Тьмяне світло ламп з матовими абажурами лише підкреслювало тіні, що скупчувалися в кутках. Уздовж стін тулилися столики, давно зайняті. У центрі височів бар, за яким моторний юнак змішував напої з надлюдською швидкістю. Його рухи були плавні, майже гіпнотичні. Коли я поглянула на його ауру, в мені ворухнулося підозріння — маг води чи повітря? Його зілля, напевно, зачаровували не лише смаком.

Графа ще не було. Я попрямувала до бару, сіла спиною до входу. Сукня облягала талію, каскадом спадала з стегон, приховуючи рухи. Короткі рукави та довгі рукавички — наряд був на межі пристойності. Волосся укладене у високу зачіску, макіяж трохи яскравіший, ніж слід було б. Я виглядала як одна з тих, хто звик грати з мораллю, не переходячи межу.

— Що бажає леді? — бармен з’явився миттєво, ніби привид.

— Солодкого вина, — мій голос звучав м’яко, але з відтінком сталі. Я не поспішала втрачати голову.

Від входу долинув сміх. Лорд Десмонт, оточений дівчатами, щедро роздавав дотепні репліки. П’яна бравада? Ні. Він виглядав надто жваво, та все ж його очі залишалися тверезими, настороженими. Цей демон в людській подобі. Глава Таємної служби, чия репутація була такою ж крижаною, як і його погляд. Я пересіла ближче, бажаючи розгледіти його краще.