39

З якихось пір між нами стало зовсім інше. Зовсім не те старе взаємне непорозуміння й ухильні погляди, а щось різке, як удар меча по тендітному тілу. Ми, здавалося, не могли бути в одній кімнаті без того, щоб не спалахнути в сварці. Я замовкла, відчуваючи, як мій внутрішній світ стискається в клубок, а очі горіли, наче у пораненої дикої кішки, готової кинутися в бій.

— Що ви хотіли, відправляючи мене бродити вулицями? — голос мій став крижаним, сповненим гіркоти та виклику. — На що ви розраховували? Я — красива дівчина, зрештою. Це цілком природно, що хочуть зі мною познайомитися молоді люди!

Він різко зупинився, і мені здалося, що я відчула, як повітря навколо нас стало ще густішим, ніби простір між нами почав згущуватися і звиватися в вихор. Я сама не очікувала від себе таких слів.

— Вашій натурі потурати будете у вільний час, а зараз ідіть вперед, ви на завданні, — промовив він з такою інтонацією, що я відчула, як його слова ріжуть мене, як сталь.

Залишивши мене в розтерзаному стані, не давши навіть можливості відповісти, він зник за найближчим поворотом, наче його й не було, залишивши за собою тільки тінь невиразної порожнечі.

— Сноб! — випалила я вслід йому, ледве стримуючи злість. Який гидкий тип! Кожна наша зустріч наповнює мене чимось болісно гострим і образливим, ніби я потрапила в власну пастку, створену ним. Він завжди знаходить спосіб зачепити мене, кинути якусь колючу і отруйну фразу.

З сердитим жестом пнула поділ власної спідниці, відчуваючи, як моя лють поступово розгоряється. Чому він не міг хоча б пояснити, навіщо я тут? Навіщо я знову на цьому дурному завданні?

І ось, ледве я зробила кілька кроків, як раптом дорогу мені несподівано перегородили троє хлопців. Вони стояли, немов якісь тіні, обступивши мене з усіх боків.

— Яка лялечка! — один із них вигукнув, і погляд його був схожий на хижий, насмішливий блиск. — Куди поспішаєш?

— Сьогодні вдалий вечір! — другий заявив, простягаючи до мене свої брудні, обгорілі долоні.

Я відчула, як страх зріє в грудях, але намагалася не показати цього. Відскочила назад, але — третій уже стояв прямо за мною.

— Ти вже прийшла, — промовив він позаду мене і видав дикий, свинцевий сміх, що розлився по вулиці, як грім.

Трепещучи від неприємності, я підняла погляд і кинула презирливий погляд на тих, хто порушував мій світ. Де він, де цей мерзотник, який повинен був розігнати цих грубих юнців? Я вже почала відчувати, як мої сили тануть, а вони, безцеремонні, все більше і більше стиснутим простором.

— Хлопці, на неприємності нариваєтесь? — запитала я, намагаючись вкласти в слова хоча б трохи загрози, хоча й не вірила в свої сили. В очікуванні, коли ж з'явиться лорд Ебернеті, і його присутність розженить цих ідіотів, мені не залишалося нічого, крім як надіятися.