37

Кивнувши мені стримано, він мовчки вирушив по мощеній доріжці до воріт, а решта, немов тіні, потягнулися за ним. Хлопці були одягнені не у форму, а в простий, непомітний одяг. Усе навколо свідчило, що ми проведемо цей час у тіні, не привертаючи зайвої уваги.

— Розсередьтесь, — сказав він, не оглядаючись. — Пані Амеліє, гуляйте на самоті. Решта — спостерігайте за нею, але ні в якому разі не проявляйте себе.

Я не одразу зрозуміла, що моє перебування тут було зовсім не випадковим, а частиною ретельно спланованого задуму, де я виконувала роль приманки. Але, не знаючи про це, весело крокувала вздовж доріжки, насолоджуючись легким весняним повітрям. Я не поспішала, дозволяючи своїм очам ковзати по перехожих, та розглядати величні будівлі, кожна з яких приховувала свою історію за строгими фасадами. Того моменту я була просто городянкою, з головою поглинутою цим світом, в який прийшла зовсім недавно.

Оглядаючись назад, я не помічала своїх супутників. Професійно працюють, мабуть. Скільки разів я бачила в шпигунських фільмах, як агент в останній момент відчуває присутність слідкування!

Але на мене, здається, ніхто не звертав уваги. Я була поглинена цим спокійним моментом, забувши про свою роль у цьому сценарії.

Колись я була звичайним офісним працівником, чиї погляди не сягали за межами паперів і кабінетів. Моє життя було буденним і, водночас, прихованим у тіні. Але все змінилося.

На протилежному боці вулиці, прямо на розі, стояла дівчина з кошиком, повним квітів. Як магніт, вона притягувала погляд. Я не могла встояти і, наче підкорюючись невідомій силі, перейшла на ту сторону. Зупинилася, уважно розглядаючи червоні тюльпани, білі лілії та ніжні маргаритки. Я майже забула, навіщо прийшла, поглинена ароматами і кольорами.

Раптом, наче вирвавшись з хмар, поряд з моєю ногою скрипнула карета. Вона зупинилася, і з неї вискочив молодий чоловік, такий чепурний, що став центром уваги всієї площі. Він спритно підійшов до квіткарки, майже на бігу крикнув:

— Беру всі!

Протягнув їй кілька монет, не звертаючи уваги на кількість, і, схопивши кошик, стрімко попрямував до мене. Я ледве встигла здивуватися, як він протягнув мені його з такою щирою усмішкою, що я мимоволі відповіла йому посмішкою.

— Це для вас, леді! — сказав він такими інтонаціями, що навіть сонячні промені, здається, стали м’якшими, а повітря навколо наповнилося якоюсь магією.

— Дякую! — відповіла я, яскраво посміхаючись. — Але навіщо мені стільки?

Квітникарка, яка спостерігала за сценою з таким зацікавленням, що її очі ледь ховалися за кошиком, мовчала, немов розуміючи, що я стала частиною якоїсь гри. А її товар уже розпродано — завдяки моєму несподіваному кавалеру.

— Цих квітів замало, щоб виразити вам моє захоплення! — сказав він це так пафосно, що я ледве стримала сміх. Але його очі, що блищали веселими іскрами, не залишали сумнівів у щирості його слів.