27

Довго мені залишатися на самоті не дозволили. Несподівано підвалила прямо зграйка молодих людей і почали на перебій робити компліменти.

- Звідки в наших краях настільки чарівне створіння?

- Ніколи раніше не зустрічав фей, які зійшли на землю!

- Вона не фея, а ангел! Як милого ангела звати?

І так далі й тому подібне. Я посміхалася, кокетувала відчайдушно. Поводилася, немов недосвідчена дурепа. До чого приємно бути красивою. Зусиль нуль, а натовп мужиків уже біля твоїх ніг.

Я розслабилася і отримувала задоволення від вечора. Зрідка кидала косі погляди на свого тюремника.

Він мені відповідав невдоволенням, написаним на обличчі практично великими літерами. Його явно дратувала моя безтурботність і легковажність.

«Так тобі й треба!» - злобно думала я, посилаючи чергову чарівну посмішку новому залицяльникові.

Я встигла кілька разів потанцювати, коли раптом в очах одного високого хлопця помітила червоне світло. Те було настільки несподіваним, що я навіть запнулася, зробивши незручне «па».

Придивилася уважніше. Мені точно не здалося.

Його очі іноді спалахували помітним червоним вогнем.

«Невже це воно?»

Озирнулася навколо.

«Червоне світло тільки я бачу? Це Глава мав на увазі, коли говорив про мою магію?»

Як же важко, нічого не розуміючи про цей світ, у всьому розбиратися самостійним шляхом.

Хлопець із дивними очима мило розмовляв з іншими, нічим свою демонічну натуру не видаючи.

«Ну, що ж! Мене поставили перед фактом виявити! Я виявила. А далі нехай самі розбираються. Якщо помилилася, і він просто маг який-небудь, не моя турбота. Нехай сам потім викручується» - подумала рішуче і кивнула лорду Ебернеті в той момент, коли він звернув на мене увагу.

Зрозумівши вірно мій знак, він швидко закінчив гру і, вибачившись перед господарями, ми пішли зі свята. По ходу я встигла йому вказати на того загадкового хлопця.

- Ви його не заарештуєте? - здивувалася, залишаючи гостинний особняк.

- За що? - хмикнув мій нинішній начальник, підводячи мене до карети.

Що тут скажеш, дуже злили його безглузді відповіді, з моєї точки зору.

- Вас відвезуть додому, - промовив коротко і зібрався вже зачинити дверцята, але я встигла його зупинити.

- А можна мені подивитися, як ви його зловите? - запитала трохи схвильовано, не помітивши, що поклала свою долоню на його руку.

Не тому запитала, що сильно жадала споглядати цей відповідальний момент, а тому, що дістала ця невідомість. Пора б уже починати освоювати новий світ із його можливостями. Інтерес мій був суто дослідницьким.

Очільник дуже дивно на мене глянув, ніби підозрюючи в чомусь. Не одразу збагнула, що не так. Лише через деякий час здогадалася, його збентежила моя рука. Але в ту мить мені була важлива його відповідь, тому не звернула уваги на особливості поведінки.

Думав він довго, я вже навіть засумнівалася, чи почув моє запитання. На мою радість, тюремник схвально хитнув головою.  Я тут же, щоб не передумав, вибралася з карети і вирушила за ним.

А далі було довге очікування практично в кущах. Лорд Десмонт представив мене хлопцям зі свого загону. Деякі обличчя виявилися знайомими. Саме вони мене в той перший день у цьому світі оточили.

Поглядали на мене з побоюванням, та й я не намагалася подружитися.