24

Я швидко одягнулася, благо шовкова білизна за ніч встигла висохнути. Зачесалася, волосся абияк заплела в косу. Місцевих зачісок я робити не вміла, тому зійде і так. Одягнувши вчорашню сукню і черевики, вийшла за двері.

- Ви запізнилися! - зустрів мене недобрим поглядом тюремник.

- Тому ви вломилися до самотньої дівчини в кімнату? Забули про пристойність? - ось це я загнула!

Одягаючись, я здогадалася, чому цей лорд поводився так дивно. Напевно, для нього гола жінка в ліжку означає тільки одне - вона спить не одна. Решту часу має бути пристойно одягнена в нічну сорочку і чепчик, як у тієї каштелянки.

- Тепер ви на імператорській службі, і повинні виконувати мої розпорядження, - гнув він своє, проігнорувавши мій випад.

Ну, я теж зовсім не леді, тому моментально дала відсіч.

- Надалі попрошу вас більше не вриватися до мене в кімнату, не важливо проспала я чи ні! - вигукнула і, зробивши гордовите обличчя, випрямивши спинку, відвернулася, вдаючи, що ображена його поведінкою.

Не знаю, як поводяться в цьому світі, але в класичних романах, що читала ще в школі, судячи з усього, дама залишилася б вкрай ображена такою поведінкою кавалера.

Мій кавалер нічого не відповів. У мовчанні ми вийшли з будівлі, сіли в карету, що чекала на нас. Десмонт назвав кучеру адресу, і в цілковитій тиші, лише під стукіт коліс і копит, ми вирушили за призначенням.

Зупинилися біля готелю. Як виявилося, саме в тому, де жила моя попередниця.

На першу вимогу Глави Таємної служби, нас провели наверх і відкрили кімнату.

- Вау! - вимовила я собі під ніс.

Готельний номер вражав затишком і багатством. Тут було все влаштовано на найвищому рівні. А таки Амелія вміла себе любити. Влаштувалася, як багата леді, яка ні в чому собі не відмовляє. Хоча, що я знаю? Можливо, вона така і є.

- Зберіть речі! - наказав лорд Ебернеті прислузі, що гуськом зайшла за нами слідом.

- Пані їде? - здивовано перепитала покоївка, дивлячись на мене. - Але ж у вас проплачені апартаменти ще на два тижні.

- Проплачені? - радісно-здивовано скрикнула я.

Зародилася шалена надія, що я можу тут залишитися, нехай і на деякий час. У такій красі ніколи не жила.

- Ну, раз заплачено, можу ж я тут залишитися на цей період? - запитала в суворого тюремника.

- Ні, - ляпнув він на мене навіть не дивлячись.

- Зачекайте! - зупинила його, засмутившись, що навіть не дав мені шансу на нормальне життя. - Утекти я нікуди не зможу. Ви ж самі казали, за допомогою браслета мене скрізь знайдете. Чому б вам не дозволити мені тут жити? Яка вам різниця...

Але він не дав договорити.

- Леді Кемерон, - він зробив паузу, я вже сподівалася на якийсь діалог, але він вимовив лише, - це не обговорюється.

- Та чому? - моєму обуренню його варварською поведінкою не було меж. - У цьому ж немає нічого поганого.

Несподівано мене осінила світла думка.

- А хочете - живіть тут теж. Кімнат вистачає! Ми з вами навіть перетинатися не будемо!

Я з такою надією на нього глянула, що мало розтанути будь-яке, навіть найкам'яніше серце.

Тільки в цього типу явно немає серця.

- Ні, - ледве поворухнувши губами, ляпнув він і, озирнувшись на прислугу, що чекала в нерішучості, грізно додав. - Мені повторити наказ?

Ті тієї ж секунди прошмигнули на всі боки.

«Зараза!» - розлютилася я. Облила його презирливим поглядом, демонстративно присіла в крісло, зайнявши місце спостерігача.

За півгодини всі речі було зібрано і в супроводі носіїв ми перейшли в карету.