23

Наступної миті остовпіло завмерла. Чоловік у проході теж завис, дивлячись на мене, ніби привида побачив.

Не знаю, скільки часу ми стояли один одного роздивляючись, він першим прийшов до тями.

- Ви! - протягнув докірливо, і зробив раптом дивний висновок. - Не одна!

Нахабно зазирнув у кімнату, я за інерцією обернулася разом із ним.

- А з ким? - мене це питання теж схвилювало.  Чому до мене претензії? Начебто нікого поруч не було.

Пан тюремник мене легко відсунув і пройшов нахабним чином усередину. Я поквапилася слідом.

Уважно глянувши на не застелене ліжко, знову до мене обернувся.

- Нікого?! - знову видав напівзапитувано.

- Схоже, що нікого! - підтвердила я його «здогадку». Ці дивні ігри мене почали дратувати. Мало того, що мене підняли ні світ, ні зоря. Ще й когось шукають у мене в спальні! Формене неподобство.

- А ви кого хотіли знайти? - запитала я із сарказмом у голосі.

- Ви завжди спите в такому вигляді? - поставив він запитання, замість того, щоб відповісти на моє.

- А вам яке діло? - не залишилася я в боргу.

Глава Таємної служби втомлено прикрив очі, висловлюючи тим самим своє ставлення до мого запитання.

- Будьте люб'язні, надалі спати одягненою, - процідив він крізь зуби.

- І не подумаю! - мотнула я кінцем ковдри, яка спробувала сповзти з плечей.

- Ну, знаєте...- він гнівно насупився, збираючись мені щось сказати неприємне, але я не дала йому такої можливості, заговоривши першою.

- Це білизна, - я ткнула на  розкладене на стільці жіноче приладдя. - Жахливо колюча. Я в ній не те що ходити, спати не можу. А моя до того моменту ще не висохла.

Він глянув на стільчик, потім довго свердлив мене своїм пронизливим поглядом. Напевно, я мала б у цей момент знітитися і почервоніти. Але не на ту напав. Я дивилася йому прямо в очі, і не відчувала ні краплі сорому.

Зрештою, це він мене сюди притягнув. Повинен був забезпечити засобами першої необхідності.

- Одягайтеся! - буркнув Десмонт (я раптом згадала його ім'я) і вийшов за двері.

Щойно він опинився поза досяжністю юної леді, на його обличчі таємнича розпливлася усмішка. Здається, він уперше в житті забув навіщо прийшов. Лорд Ебернеті глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїти розбурхане серце. До чого ж ця леді спокуслива! Просто вулкан ходячий. Як від такої вберегтися?