21

Досить багато часу провела за цим заняттям. За вікном уже почали спускатися сутінки. Тільки тоді я згадала, що мені не завадить помитися й одягнути щось чисте.

Лорд казав звернутися до сусідки, туди я й вирушила.

На тихий стукіт двері мені відчинила висока дама в білому чепчику. Невизначеного віку. Судячи з обличчя, їй можна було дати більше семидесяти. Але жвавість рухів говорила про те, що вона набагато молодша.  Видно жінка вже спати збиралася, а я перервала цей прекрасний процес. Тому обличчя її виражало крайню ступінь роздратування.

- Прошу вибачення, - почала я ввічливо, як вихована леді, якою мене тут усі вважали. - Лорд Ебернеті направив мене до вас.

Я навіть згадала прізвище свого тюремника.

- А, ви та леді, - насупилася сусідка. - Пізно вже!

Вона зібралася було зачинити двері перед моїм носом, але я встигла зреагувати швидше, просунувши туди ніжку у витончених черевичках.

- Так, пізно! Але я була б вам дуже вдячна, якби ви пішли мені назустріч, - я багатозначно замовкла, нехай додумує далі сама. Чи то хабар я їй пропонувала, чи то просто «велике дякую».

Дама важко зітхнула, мовчки повернулася на мить до кімнати, взяла зв'язку ключів.

- Йдіть за мною! - за тим, як чітко вона виконувала кожен рух, за виправкою і різкістю кроку, я могла з упевненістю сказати, що ця леді раніше була військовою людиною.

- Мене звати Ілейн Леслі, - представилася вона, крокуючи вперед.

- Амелія! - відповіла їй кратно, жінка зупинилася на мить і обернулася, натякаючи, що я маю представитися за всіма правилами, назвавши ім'я та прізвище.

- Просто Амелія.

Додала я, геть забувши, як там було далі.

Зрозумівши, що я не збираюся продовжувати, вона кивнула, прийнявши мою відповідь, і вирушила далі коридором.

Привела вона мене до складу з різним начинням, інструментами та одягом зокрема.

Проходячи вздовж довгих полиць, діставала різні предмети, складаючи стопкою у себе в руках. Я лише йшла слідом, з цікавістю все оглядаючи.

- Я вам видам належне на перший час, - заявила вона, повертаючись до столу з величезною стопкою речей. - Тут постільні приналежності, спальний костюм, сукня, і штани, що буде вам необхідно під час польових робіт.

- При яких роботах? - перепитала я, ніби недочувши.

- Ви не на відпочинок до Тепловоддя потрапили,люб’язна, - усміхнулася вона, втім без злого сарказму.

- Це я зрозуміла, - відповіла сумно.

- Тож, беріть, - продовжила леді Ілейн.

Далі вона виклала пару рушників, глечик для води, склянку і миску з ложкою.

Від убогості набору стало не по собі.

- А на чому їсти готувати? - нещасно дивлячись на середньовічні предмети, запитала, особливо не очікуючи нічого доброго у відповідь.

- Готувати не потрібно. Внизу їдальня. У певні години ви можете туди приходити за своєю порцією.

- Чи то в'язниця, чи то казарма, - видала я, все ще не зводячи погляду з «потрібних на перший час речей».