18

- Співпрацювати? - насупилася, вдаючи, що відчайдушно опираюся його пропозиції.

- Іншого виходу у вас немає, - підсумував цей Деспот, чи як там його? - Я дам вам ніч на роздуми.

Піднявся і пішов до дверей.

- Стійте! - поспішила його зупинити. Проводити ще одну ніч у камері не було жодного бажання. - Я згодна!

Чоловік різко обернувся. У нього був такий недовірливий погляд, ніби я йому заміж запропонувала.

Ну, так. Звичайно. Я ж злочинниця завзята. Зараз мала заспівати щось на кшталт: «Не бери на понт, недолугий!», «Я тут із вами ручкаюся, а мене потім дружки на ножі поставлять?»

Невчасно згадалася Манька Облігація.

Він усе ще стояв біля дверей, і я продовжила, щоб не втік.

- Не хочеться, знаєте, такій прекрасній мені проводити залишок свого життя в темному підвалі, - гірко пожартувала, але чоловік сприйняв усе за чисту монету.

- Розумне рішення леді, - вимовив він, після відчинив двері й додав для охоронця, - Поклич пана Дрена.

Віддавши наказ, повернувся на своє місце. Відкрив стіл, вийняв дивного вигляду диск з візерунками і написами.

- Скріпимо договір? - підняв на мене погляд.

У його очах промайнула іскра азарту, яку чоловік поспішив приховати. Але я встигла помітити. Яким чином ми будемо скріплювати і що це означає, запитати побоювалася, щоб не видати свою повну необізнаність у цих питаннях.

- Ну ж бо! - чекав від мене чогось очільник, а я лише витріщалася на дивний диск із візерунком, абсолютно не розуміючи, що від мене вимагають.

- Прикладіть руку! - не витримав він мовчання. По очах бачила, що чоловік у такій самій напрузі, що і я, якщо не більшій.

Він явно ледве стримував нетерпіння. Навіть страшно стало, що якщо я з вогню та в полум'я? Раптом таку дурість зараз роблю, що за все життя потім не відмитися?

Але слово не горобець, уже вилетіло. Повільно піднесла руку до диска, видихнула й опустила долоню на поверхню. Тієї ж миті мене ніби голкою встромило. Відсмикнула долоню, з жахом спостерігаючи, як крапля моєї крові розтікається візерунками та зникає в надрах дивного предмета.

 За кілька секунд на поверхні диска утворився чіткий візерунок, що лише злегка нагадував колишні написи.

Голова тієї ж миті розслабився, ніби з нього зняли важкий тягар. Навіть посміхнувся ненароком.

Ох, а чи не підписала я собі смертний вирок?

Диск під моїм невідривним поглядом чоловік сховав у стіл і замкнув того на ключ.

У цей момент у двері постукали, і увійшов невисокого зросту літній чоловік, у чорному сюртуку. У руках він тримав капелюх і рукавички.

- Лорде Ебернеті, мені передали, що ви бажали мене бачити? - вклонившись, промовив шанобливо.

- Так, пане Дрен, - кивнув у відповідь глава і додав. - Мені потрібен ваш висновок про цю леді. Чи немає на ній впливу темної магії? Чи може бути таке, що її пам'ять частково стерта?

У цей момент той, хто увійшов, нарешті, зволив на мене глянути, та так і застиг із напіввідкритим ротом.

- Пане Дрен! Докторе! - покликав мій тюремник кілька разів, поки той не прокинувся.

- Так, звісно! - вимовив, насилу відводячи від мене погляд. Склав на стіл капелюх із рукавичками. Після підійшов до мене.