14

Деякий час приходили до тями, потім потихеньку почали підніматися. Товстій допомогли встати дві її приспівувачі. Решта самі пересувалися. Начебто нікого не покалічила, хоча синці точно залишаться.

Атмосфера в камері кардинально змінилася. Тітки скупчилися на ліжках і мовчали, тільки зиркали на мене насторожено.

А я раптом згадала фрагмент із фільму «Пропала грамота».

 «Іди у нього спитай, а чи не хоче він в рило!» - намагаючись загрозливо зиркати навкруги.

Але тут навряд чи мій жарт оцінять, тому просто пройшла вперед, щоб теж сісти. У міру того, як я пересувалася, дівки розбігалися.

І на ліжко я сіла на гордій самоті, інші збилися в купку на протилежному.

«Ось так, тітоньки! Я тут тепер за головну!» - залізла на ліжко, застелене старим тюфяком, із ногами. Застигла в позі індійського йога. Мене ще било тремтіння від пережитого жаху, а по спині сповзла крапля холодного поту.

«Нінка, не сси!» - повторила собі подумки «китайську приказку», вичитану нещодавно в інтернеті, що означала: «Будь спокійна, як квітка лотоса біля підніжжя храму істини!»

Щоправда, довго віддаватися мудрості йогів мені не дали. Бачачи, що я більше не агресивна, тітки почали ворушитися. Та, що весь час підтакувала товстій, Нора начебто, підсіла до мене на лежанку, на самий краєчок.

- Ти обдарована? - запитала пошепки, але в камері стояла така тиша, що її слова прозвучали голосно.

Трохи здивувалася, мабуть, так у них магів називають.

- Угу! - підтвердила я, не розплющуючи очей, і приміщенням пройшовся зітхання полегшення, як мені здалося.

Мабуть зрозуміли, що я нікого вбивати не збираюся.

- Слухай, - продовжила Нора, підбадьорена моїм мовчанням. - Ти вибач нас. Розумієш, порядки такі. Ми не зі зла.

Навіть очі розплющила від подиву. І злегка сторопіла, тепер на мене дивилися хто зі страхом, а інші й по-доброму. Напевно, у цьому світі з магами краще дружити.

- Гаразд, проїхали! - відповіла я прихильно.

Нора глянула на свою вгодовану подругу, ніби запитуючи, що далі робити, і та посміхнулася.

Схвалення ватажка отримано. Тут же багато хто, підхопивши, посміхнувся.

Я раптом помітила, що не такі вже вони й тітки. Просто виглядають не дуже добре, що можна виправдати важкою працею і сидінням у поганих умовах, а одягнені так і зовсім жахливо.

- А тебе за що сюди? - осмілівши, підсіла і товста, вирішивши видно спілкуватися зі мною напряму без посередників.

- Та, ні за що! - обурилася я.

- Так, ми всі тут такі, - підтримала мене товстушка ніби цілком серйозно, але тієї ж секунди в камері гуркотів такий регіт, що я мимоволі засміялася разом з усіма.

Почуття гумору в неї було відмінне. І знаєте, що найбільше людей зближує? Думаете, спільне горе і випробування - це так. Але спільний сміх набагато швидше.

- Тебе як звуть? - запитала вона відсміявшись.

- Амелія! - швидко згадала я ім'я моєї попередниці.

- Мене Хельга, - відповіла мені товстуха, і продовжила, окинувши мене схвальним поглядом. - Одяг і взуття на тобі дорогі, але не схоже, що ти зі шляхетних.

- А, провернула кілька вдалих справ, - відмахнулася я начебто легковажно, але насправді швидко здогадуючись, щоб таке видати, щоб надати власній особі ще більшої ваги в очах цих тіток.

Народ по доброму зашумів, приймаючи мене за свою, а я замислилась.