13

Здається, тут утримували злочинниць із нижчих верств суспільства.

А я, судячи з одягу, явно аристократка.

Все б нічого, власне, що такого-то. Але погляди, якими мене окинули, були більш ніж красномовні. Вони дивилися так, ніби піраньї нарешті отримали довгоочікувану здобич. Зовсім трохи і накинуться всією зграєю.

Уперше в житті мені стало так страшно. Бути розтерзаною цими здоровими тітками - моторошна смерть. Ніби зомбі-апокаліпсис стався, і я опинилася в центрі міста, серед натовпу зомбаків. Ще й статури, порівняно з ними, я була настільки тендітної й ніжної, що вистачить і одного удару руки тієї тітки праворуч, і я одразу ж окачурюся.

Сховатися тут ніде, щоб перечекати напади сказу цих осіб. Камера більша за мою, але кам'яних ліжок тільки два. Хоч і великі, навряд чи на них усім місця і без мене вистачало.

Посередині такий самий кам'яний стіл, як і в моїй кімнатці. Ось і всі «меблі».

Щойно двері за спиною зачинилися, навіть не намагалася якось змінити положення. Можна не плекати ілюзій, цим «пані» я з першого погляду не сподобалася.

Просто зробила крок від виходу, присіла навпочіпки там же біля стіночки. На що сподівалася, не знаю. А раптом вважатимуть об'єкт не настільки цікавим, і розійдуться?

Моїм надіям у ту ж секунду, як вони зародилися, не судилося збутися.

- Дивіться ка, шалава зі шляхетних!

Припущення було настільки диким, що я мимоволі глянула на ту, що говорила.

- Що? Чоловік застукав із коханцем?

«Про що це вони? Чи в їхньому світі багата леді може потрапити до в'язниці тільки за зраду чоловіка?»

- Прямо з ліжка висмикнули? - продовжували знущатися співкамерниці - Не встигла волосся прибрати?

«Ах, ось воно що!» - здогадалася я, нарешті, такому теплому прийому.

Моє волосся все ще було розпущене, мабуть, тут це ознака розбещеності натури.

Але пояснювати що-небудь цим тіткам не мало сенсу, та й навряд чи їм потрібні мої пояснення.

- Яке добротне платтячко! - заявила раптом найтовстіша тітка. Звернувшись до подруги, додала:

- Глянь ка, Норо, здається мій розмір.

Усі в камері дружно заіржали. А мені було зовсім не до сміху. До жаху стало страшно.

- І туфельки точно мої, - додала вона під загальний регіт.

- А ну, знімай! - вони підійшли ближче, майже нависнувши наді мною всією зграєю.

- Мені не потрібні неприємності! - видавила із себе ледве-ледве. Горло здавило страхом.

- Чого? - баби розшумілися і потягнули до мене свої ручки.

Підскочила чисто на інстинктах, щоб не бути затоптаною. Далі погано пам'ятаю. З переляку, начебто, крикнула:

- Відійшли! - і змахнула рукою, ніби розганяючи хмари.

На їхній, а головне, на мій подив, народ розлетівся по камері, наче осіннє листя, підхоплене вітром.

Коли всі попадали, повисла така тиша, ніби перед грозою.

Тепер, не тільки я, а й вони дивилися на мене злякано. Здається, саме страх надав моїй магії сили, інакше не зрозуміти. У камері мені лише трохи вдавалося зрушувати стіл, а тут натовп народу розкидала.