11

Я злякано застигла, спостерігаючи краєм ока за рухами в моїй камері.

- Як спалося? - несподівано поставив запитання мій тюремник.

- А вам? - випалила у відповідь.

Він так на мене глянув, що відразу ж пошкодувала про свої поспішні слова.

Я все ще відчувала ажіотаж і дикий захват від відкриття. Адреналін так і розбурхував кров. Скільки всього мені тепер доступно, раз я маг.

Тільки доводилося себе стримувати щосили, щоб не видати своєї радості.

- Леді Амелія, - окинувши мене холодним поглядом, заговорив він, не вважаючи за потрібне далі бути ввічливим. - За ваші злочини вам загрожує смертна кара через повішення.

- Що? - я підскочила, зістрибнувши з ліжка. - Ви з глузду з'їхали? Що я такого зробила? Убила когось? Пограбувала банк?

Чоловік і оком не моргнув, ніби для нього моя поведінка не в новинку.

Хоча, чому дивуватися, він напевно, всяке бачив на своєму віку. Але я то зовсім не та, за кого мене приймають.

- Вкотре вам кажу, я не Амелія, - розлютилася не на жарт. - Хіба ви не бачите, що я зовсім інша людина? Повинен же у вас бути портрет цієї дами? Ну або особливі прикмети?

Поліцейський якось дивно посміхнувся і, вийнявши з внутрішньої кишені невелику прямокутну картку, подав мені.

То був художній малюнок, доволі точний. І він зображував... Ангела! Ту саму дівчину, яка мене в цей світ засунула!

- Це вона! - ткнула я пальцем у зображення. - Ця леді мене сюди привела!

- Правда?! - чоловік так пильно подивився, погляд крижаний, презирливий.

- Це не я, - повторила знову, як папужка.

Тільки мої слова, здається, не мали жодної дії.

Лорд Ебернеті важко піднявся. Я позадкувала до ліжка, відчуваючи його нехороші наміри щодо моєї ніжної й вразливої особи.

- Руки, - гаркнув так, що я здригнулася.

Мовчки простягнула руки вперед. Одразу з'явилася з нізвідки мотузка, і обвила зап'ястя, міцно їх зв'язавши.

- Ай, - пискнула я, жалісливо дивлячись на свого мучителя. - Боляче ж!

- Йдіть за мною! - ляпнув він, цього разу не змилостивившись наді мною.

У повному мовчанні ми вийшли з камери, йшли коридорами, сходами. Я навіть не намагалася запам'ятати дорогу, знаючи, що завжди примудрялася заблукати «в трьох соснах», як казала моя мама.

Ми піднялися на енний поверх і зайшли в кімнату. Поліцейський різко мене розвернув, і тут я побачила її!

- Та ось же вона! - крикнула я, тицьнувши в ту саму дівчину-ангела пальцем.

Вона, на мій дикий подив, зробила те ж саме.

Ви бачили, як кішки лаються і навіть б'ються з власним відображенням у дзеркалі? Це дуже смішно, чи не так?

Із сумом зрозуміла, що цією кішкою зараз є я.

Дуже хотілося, щоб усе виявилося лише грою моєї уяви, але на жаль, дівчина в дзеркалі стояла в довгій синій сукні з розпущеним світлим волоссям, дивилася мені в очі, і головне, у неї були зв'язані руки, і вказівний палець був спрямований точно на мене.

Чи відчували ви коли-небудь себе нерозумно? Я відчула всю дурість своєї поведінки.

- Це я? - здивувалася вголос, хоча виглядало це вже безглуздо.

Підійшла ближче і доторкнулася до дзеркала. Не варто додавати, що відображення зробило те саме?

То був момент одкровення.

Але чому я так виглядаю? Чому я один в один схожа на ту дівчину?

В цю мить стало зрозуміло, що вона зовсім не ангел, а саме та сама злочинниця, яку цей поліцейський ловив.

Вона втекла від нього в мій світ, а мене, виходить, сюди підсунула.