8

- Продовжуєте наполягати на своєму? - нарешті він здивувався по-справжньому. - Вкотре вам заявляю, це не спрацює. Невже думаєте, що я не знаю про такий прийом: якщо опонентові повторювати одне й те саме з достатньою часткою впевненості, спочатку він не вірить. Потім сміється над вашою впертістю. Далі починає сумніватися, а це вже ключ до перемоги. Ну і після сумнівів, йому вже легко припустити, що ви все ж таки маєте рацію.

Я уважно слухала голову місцевої поліції. Треба ж, у цьому світі теж знають такі прості психологічні прийоми управління свідомістю.

- Так от, - продовжив він. - Залиште це і придумайте до ранку що-небудь суттєвіше.

І цей упертий віслюк вирушив на вихід.

- Розв'яжіть хоча б! - крикнула йому вслід.

Двері за чоловіком зі скреготом зачинилися, і тієї ж миті пута на моїх руках зникли, нібито й не було.

Потерла затерплі зап'ястя, розминаючи сліди від мотузок. Пройшлася до столу, кинула на нього недбало рукавички. Тут усе було кам'яне, навіть моторошно якось. Стіл із каменю, і стілець, стеля, стіни й підлога. Навіть ліжко. Лише накинутий зверху тюфяк слугував прошарком між сплячим і каменем, та шторка в протилежному від лежанки кутку.

Призначення, якої з'ясувалося, досить було її відсунути. Там виявилося відхоже відро. Це було найбільш гнітюче.

Нарешті прийшло усвідомлення, що все зі мною відбувається по-справжньому. І зараз я дивлюся на відхоже місце, яким доведеться користуватися найближчим часом, як сказав той упертий бовдур.

Найсерйознішим чином стало питання, як йому довести, що я - це я. Що б я не говорила, він навіть не слухає.

Розповісти йому про мій світ? Про машини, про технічний прогрес та інше. Та тільки, щоб усе це розповісти, треба, щоб він почув, треба привернути співрозмовника на свій бік, домогтися, щоб перестав повторювати одне й те саме.

Я бродила невеликою кімнаткою, міряючи її кроками. До речі, помітила, що мої кроки стали набагато коротшими. З інтересу підійшла до стіни, приклала руку над головою. На око спробувала визначити свій нинішній зріст. Виходив зовсім невеликий: метр шістдесят п'ять плюс-мінус п'ять сантиментів.

Страшенно цікаво, який же я маю вигляд. Фігурка струнка, підтягнута. Але водночас якась крихкість відчувається. Обмацала своє тіло, але це дало мало уявлення.

Мені, спортсменці з самого дитинства, не вистачало накачаності м'язів і повного володіння тілом. А тут ручки тоненькі, зап'ястя майже прозорі. Груди є, та й попа присутня. Чого в мене зроду не було. Я навіть посміхнулася. Треба ж, в іншому світі набула апетитних форм. Тіло мені дісталося досить таки симпатичне. Ось тільки нетреноване зовсім.

Ну, нічого, це справа наживна.

Місяць у маленькому віконці над стелею почав зникати за горизонтом. Скоро світанок, а я цієї ночі ще й не спала.

Голова стала важкою не тільки від втоми, але ще й через високу зачіску. Довелося ще довго сидіти, розплутуючи вузли і витягуючи шпильки. Після того, як волосся нарешті звільнила, і воно впало гарною переливчастою хвилею на плечі, відчула полегшення. Воно виявилося довжелезним, у мене таке ніколи не виростало, нижче талії точно. Світлі, пшеничного кольору, майже білі. Хоча в невірному світлі свічки можу й помилятися. Але дуже красиві. Я прям відчула себе Ропунцель.

Якийсь час просто сиділа їх розглядаючи. Такі живі, не перепалені всякими хімічними фарбами, що переливаються золотистим у світлі свічки.

Прилягла на кам'яну подобу ліжка, одразу ж відчувши всі кісточки свого хребта. Прикрила очі. У моїй ситуації треба хоч трохи поспати, щоб краще міркувалося на свіжу голову.

Заснути довго не вдавалося. Лише коли в кімнаті посвітлішало, на кілька хвилин впала в забуття.

- Ну, нарешті! - перед моїм поглядом знову з'явився той самий ангел, що відправив мене стусаном під зад у цей світ. - Ледве пробилася до тебе! У твоєму світі майже немає магії, насилу нашкребла крихти. Давай, швидко запитуй усе, що хвилює!

І ангел замовк, точніше, замовкла, бо це була дівчина небаченої раніше краси. Зі світло-блакитними очима, як саме небо, довгими віями. Біле волосся обрамляло миле, ніжне обличчя з пухкими губками. Прямий тонкий носик і густі брови, немов дві чайки.

Я мимоволі замилувалася неземним створінням.

- Ти чого мовчиш?! - раптом розлютилася ангел. - Я ледве пробилася до неї, а вона наче блажена витріщається на мене й усміхається.