6

«Ага! Значить, ти за мною полював, щось на кшталт місцевого поліцейського? А я тоді хто? Злодійка чи шахрайка?» - розмірковувала, розглядаючи чоловіка.

Було страшно і незрозуміло. Але прочитавши свого часу купу фантастики, я взяла себе в руки, і вирішила просто плисти поки що за течією.

Можливо, я потрапила в інший світ, або на іншу планету, або в інший вимір. Навряд чи мені хтось підкаже правильний варіант. Зараз головніше розібратися в тому, що відбувається, і виробити правильну лінію поведінки.

- І все ж, було б непогано, щоб ви представилися, - наполягала я на своєму. Коли кат і жертва знайомі, йому важче втілити свої чорні задуми.

Стиль мови чоловіка я перехопила швидко. Мови - це моє хобі. Легко переймаю манеру мови, особливості вимови, інтонації та інше. А якщо вже мене назвали леді, гріх базікати, немов я проста кухарка.

- Якщо вам буде так завгодно, - байдуже видав він. - Лорд Десмонт Ебернеті, голова Таємної Служби при імператорському палаці.

- Ох, ти ж! - мимоволі вирвалося. - Цілий голова? Цілої Служби? Ще й імператори тут є?

Він на мене подивився таким поглядом, що довелося швидко виправитися.

- Вибачте, це нервове, - додала тихим голосом.

«Що ми маємо? Таки перші припущення були правильними, він хтось на кшталт начальника поліції. А я значить злочинниця! Не дуже весело».

- Не могли б ви коротко, так би мовити, описати, за що мене заарештували? Що за справу шиєте? - ляпнула тоном відомого героя. Ще б при цьому підборіддя почухати, взагалі б класна сцена вийшла.

Опонент же мого ентузіазму не сприйняв.

Відкинувшись на спинку сидіння, ліниво видав:

- Довго перераховувати, - і втомлено прикрив очі, явно збираючись відпочити.

Але мені то зовсім не до сну. Таке хвилювання в грудях, що не скоро заспокоюся.

- І все ж, скажіть хоча б, за що мене заарештували? Ще й зв'язали, немов я небезпечний злочинець.

- Ви і є небезпечний злочинець, - відповів той після довгої паузи, коли я вже зневірилася почути відповідь. - Навіть не намагайтесь розв’язатись. Мотузки чарівні, застосувати магію ви не зможете.

- Що ж я такого накоїла? - це було важливе запитання, адже від відповіді на нього залежало моє подальше життя. А про магію, та інше я пропустила мимо вух.

- Леді Амелія, вгамуйтеся вже, - цей тип навіть не збирався відповідати на мої запитання. - Вам мене ні в чому не переконати. Не думайте, що я повірю у ваші казочки.

«Ну, ось. Фома невіруючий! - засмутилася я. - Хіба з мого тону і з моїх чесних очей не видно, що я не брешу?»

- Погоня за вами мене цілком вимотала. Дайте поспати! - додав, відкинувши голову назад.

- Ви теж не вдавайте, - розлютилася я. - Спати в умовах такої жахливої тряски неможливо. Мене вже заколисало!

- Ну, вибачте, весь бюджет пішов на переслідування вашої милості, - хмикнув цей непробивний. - Магдвигуни нині дорогі.

- Що за магдвигуни? - вхопилася я за нове слово.

- Та киньте ви! - видихнув втомлено голова «таємного чогось». - Ваші чари на мене не діють. Навіть не намагайтеся!

«Які чари?» - не зрозуміла я, але замовкла.

Довелося змиритися. Здається, цього бовдура не вдасться розговорити.

Задумалася, яким же чином я зможу довести, що я зовсім не ця леді? Як її там?

Виходу з цієї дурної ситуації поки що не бачила.

Сиділа, потупивши очі, розглядаючи красиві чорні рукавички на руках.

Щось мені здалося дивним. Зняла мереживні рукавички і завмерла. Уперше я звернула увагу на свої руки. Точніше, це були не мої руки. Ні, дуже красиві руки, тонкі зап’ястя, довгі пальці, вузькі нігтики. Ручки білі, ніжні. Але не мої!

Та й відчуття в тілі були незнайомі. З переляку я відразу не розібралася, а тепер реально відчувала, що я набагато менша, ніж була у своєму житті. У мене зріст метр сімдесят дев'ять. Усю юність баскетболом займалася.

Коли сиджу, у мене на животі складочки утворювалися. А нині жодної. Провела рукою.

Груди з'явилися, а жирок на пузику зник. Дуже захотілося побачити свої ноги.

Повільно підняла поділ довгої сукні, і глянула на ніжки.