1

- Ніночко, доброго ранку! А ви хіба сьогодні не вихідна? - біля самого входу в офіс мене несподівано спіймала наша бухгалтерка Ірина Львівна.

«З чого б це мені бути вихідною? Звичайний робочий день!» - я злегка остовпіла від несподіванки. Річ у тім, що Львівна ніколи собі не дозволяла подібних вільностей. Людина вона була неговірка, і здебільшого відлюдькувата. Та й мої стосунки із нею були прохолодними. «Здрастуйте і до побачення!» - єдине, що я за роки роботи від неї чула. Звідки раптом такий інтерес до моєї скромної особи.

Невже, Вадик повідав про нас?”

У мене навіть серце забилося швидше.

Вадик, Вадим Борисович - наш шеф. З деякого часу ми з ним перебуваємо у стосунках. Хоча, він сам наполягав на тому, щоб не розголошувати секрет, мабуть, першим і не витримав.

Щасливо посміхнулася Ірині.

- Ні, не вихідний, - відповіла їй і знову спробувала зробити крок усередину приміщення, як ця пані несподівано із силою схопила мене під руку.

- Ніночко, вам краще туди не заходити! - із запалом промовила бухгалтерка. - Ви скромна, добра дівчинка, ми вас давно знаємо. Візьміть вихідний, я начальству передам.

Як одне з іншим в'язалося зовсім не зрозуміла. Серце стиснулося в тривозі.

- Я запізнюся на роботу, - видала грубувато.

Мене ще з більшою силою потягнуло в офіс.

- Що ж... - Ірина Львівна нарешті відпустила мою руку і так жалісливо глянула на мене, ніби хтось помер. Із сумним виглядом відійшла вбік.

Це викликало лише злість. Що відбувається?

Вихором увірвалася в приміщення.

- Доброго ранку! - кинула на ходу і, супроводжувана спантеличеними поглядами, пройшла до свого столика біля вікна.

Стало так тихо, що я чула лише власне дихання. Підняла голову, весь офіс стежив за мною, як шакали за здобиччю.

- Що? - брякнула голосно.

Але відповіддю мені був лише шурхіт паперу.

Щойно мій погляд стикався з очима співробітників, вони тут же винувато відводили погляди.

Усі знають про наш роман? Але чому така дивна реакція?

- Нін, ти головне не засмучуйся! -несподівано заговорила Тетяна, наша місцева модниця і перша красуня контори, що так само мала види на начальство.

- Чого мені засмучуватися? - дедалі більше злилася я.

- Ти ж маєш розуміти, що такі, як Вадим Борисович, не одружуються з такими, як ти, сірими мишками, - видавши цю складну тираду, вона подивилася в дзеркальце. Щоб усім навіть не дуже кмітливим стало зрозуміло, що такі, як Вадим, одружуються саме з такими, як Тетянка.

- Що за нісенітницю ти несеш? - мене кинуло в жар від того, що відбувається, і тут же занурило в холод. Я прямо відчула, як по спині поповзла крапля холодного поту.

Вона хмикнула і наважилася таки мені пояснити.

- Про твій роман із босом нам давно відомо. Ти ходила останні дні з таким сяючим обличчям, що тільки дурень не здогадається. І ці нескінченні відвідування кабінету директора... До чого ж ти наївна.

Мені стало зрозуміло, що нічого не могло сховатися від пильних поглядів місцевого планктону. Нічого не відповівши, я чекала продовження «банкету зловтіхи». Її тон був переможним, а це дивно. Дізнавшись про наш роман, вона має лікті кусати.

Танька почала фарбувати собі губи, а мені хотілося впечатати помаду в її бридку посмішку і гарненько розмазати по всій фізіономії.

- Що дивишся на мене як на ворога? - реготнула вона. - Я тут абсолютно ні до чого. Вадим Борисович привів сьогодні в офіс свою нову пасію. Тебе, я так розумію, про розрив ваших нетривалих стосунків не вважали за потрібне проінформувати.

Мене ніби чимось важким по голові тріснули. У вухах зашуміло. Просто фізично відчула себе погано.

- Ніночко, присядьте! - сказав хтось, помітивши моє різко зблідледеніле обличчя.

- Ой, тільки не треба робити з цього трагедії! - відмахнулася Танька, продовжуючи наводити марафет на своєму обличчі. - Я дуже здивувалася, як він узагалі завів із тобою інтрижку. Невже ти думала, що це всерйоз?

Ось же мерзенна тварюка, вона завжди вміла бити по найболючішому.

«Ну, ні! Я так це не залишу!» - розізлилась я, і рішуче попрямувала в кабінет до головного.