Частина 1

Сьомий Едем

альтернативна історія минулого і майбутнього

.

  Марс  2408 рік

    Це був шум океану. Але вона точно знала, вона усвідомлювала, що ніколи не чула океану.  Але зараз вона була впевнена, що це був океан. Вона не могла помилитися. Стояла боса на піщаному березі, відчуваючи, як холодні хвилі накочуються на ноги, занурені у мокрий пісок. Потім відчула солоні бризки на обличчі, вдихнула гірко-солоний аромат. І…

     різко сіла у капсулі, боляче вдарившись головою у прозору обшивку, а потім знову лягла на подушку, бо сидіти у капсулі життєзабезпечення було не зручно. 

  Це вперше вона спробувала отак зі сну сісти у капсулі, адже тіло і мозок пам′ятали, що фізично це зробити неможливо. Декілька хвилин вона лежала, відсапуючись від яскравих незвичних вражень.

  «Що відбувається?» - це питання не вперше виникало у її свідомості. Глянувши на смарт-браслет, зауважила , що життєві показники: тиск, пульс, температура світяться червоним. Це було не вперше, проте вона знала, що через декілька хвилин усе повернеться у норму. Піднявши руку, втерла чоло від поту. Потім знову заплющила очі, але не думала, що зможе  заснути. Просто хотіла поміркувати. Іх завжди чітко інструктували щодо таких випадків: якщо цифри життєвих показників починали світитися червоним, треба було негайно звернутися до Центру підтримки. Але вона з якоїсь дивної причини зволікала. Проте треба було встати та почати новий день.

   Особиста гігієна, кардіо навантеження та силові вправи…Їм було строго наказано тримати себе у гарній фізичній формі, від цього залежали життєві показники і відповідно – чи буде в неї надалі додатковий час. На цьому залежалось, чи цінує вона своє життя , чи варто витрачати на неї ресурси Колонії. Тому вона не дозволяла собі розслаблятися. 

  Натиснувши пару кнопок, вона почула приглушене дзижчання : потім хромові дверцята харчового модуля відчинилися, вона дістала пакети з протеїновими коктейлями - це був її сніданок на сьогодні.

  Вона виклала вміст пакетів на прозору тарілку, взяла ложку та сіла за стіл.  А потім подала голосову команду для вмикання комунікаційних та медійних модулів. І відразу тьмяні панелі кімнати освітилися десятками видів та облич. І усі вони щось говорили. Голова відразу  пішла трохи обертом, але вона швидко прийшла до тями та , поклавши до рота протеїнової рідини, почала уважно приглядатися до того, що відбувалося на сенсорних панелях.

  Потім почула голос Сари:

Агов, люба, ти чуєш мене? 

  На сенсорній панелі з′явилося усміхнене життєрадісне обличчя її подруги з темними очима, що загадково світилися зараз навпроти дівчини. 

Чую тебе прекрасно, Саро. Що там?

Чекаємо тебе. У нас тут програма зависла. Ти нам потрібна. Це наш сектор. Але сама я не піду. 

Зрозуміла тебе. Скоро буду. 

 Сара щезла, натомість з′явилися види планети та ракурси Колонії з висоти пташиного польоту, хоча , звичайно ніяких птахів тут не водилося.

 Titanik усміхнулася. 

  Рим 225 рік

    Вона стояла посеред атріуму. У отвір на даху вона бачила бездонне блакитне небо. А іноді на тлі неба проносився птах, але настільки швидко і високо, що дівчина не встигала роздивитися, що то був за птах. Вона вдивлялася у небо широко розплющеними очима, у яких це небо відбивалося майже з усім, що  у ньому було: глибиною, синню та птахами. 

Дитинко, чи ти не змерзнеш, стоячи отак в одній туніці? 

  Почувши голос вільновідпущеної Пульхерії, дівчина подивилася на жінку. Скільки пам′ятала себе, вона пам′ятала Пульхерію: її теплі зморшкуваті руки, що вміли шити, готувати їжу, пекти хліб та піклуватися про дітей своїх та своїх господарів. І, хоча й була вона вже кілька років вільновідпущеною, а не рабинею, проте не поспішала покидати їх будинок. 

  Сиве пасмо вибилося з-під накидки, проте яскраві зеленаві очі Пульхерії дивилися гостро та молодо. Вона тримала у руках бронзовий глечик з вином, поспішаючи до кухні.

  Дівчина усміхнулась до жінки. 

Чи ти підеш сьогодні на прийом до імператора з батьками?

Нікуди подітись, треба йти,- дівчина усміхнулася ще ширше. – Хоча я не дуже люблю ці прийоми. 

  Пульхерія зітхнула та пішла собі геть, підмітаючи полами столи мармурову підлогу атріуму. 

  Незважаючи на те, що в атріумі горіло кілька мідних обігрівачів, і вогонь в них яскраво палахкотів, вона відчула, що змерзла. 

   Повільно, потираючи передпліччя холодними долонями, намагаючись розігнати змерзлими членами кров, вона пішла до внутрішніх покоїв. Їй  на очі натрапив старовинний домашній вівтар. Мимоволі вона затрималась, стоячи біля нього і споглядаючи скульптури римських та  родинних богів: Рома, давня покровителька Риму у крилатому шоломі, спокійно споглядала у вічність, Юпітер, царственний та могутній, з поглядом владним та грізним, крилата Мінерва з благородним виразом на білому обличчі, Юстиція з вагами у руках. Ще кілька ідолів, присвячених богам, імен яких вона вже не пам′ятала. На вівтарі теж палахкотів вогонь і лежали пучки якихось ароматних трав та квітів. Пульхерія суворо слідкувала за тим, щоб вівтар не порожнів. Це було потрібно для того, аби ні у кого не виникло підозр. 

  Тільки не було серед них того, справжнього бога, якому вже кілька років таємно молилися вони кожного вечора, чиї заповіти таємно передавали одне одному, того, кому були присвячені таємні зібрання у віддалених печерах і катакомбах Риму. Таємних, бо не можна було з цим відкритися, бо хоч імператор Олександр Север був терпимий до християн, проте більшість сенаторів ставилися до них упереджено та жорстоко переслідували кожного, на кого спадала підозра.