Глава 21. Золотий кіготь

Сабір не поспішав виконувати вказівки Тафарі – їхати слідом за його машиною. Він для видимості покопався в двигуні «Тойоти», протер лобове скло, зібрав залишки солодощів, які не з’їли мавпи, потім сів у машину і подався до озера. Він мав погане передчуття, а у зв’язку з цим і поганий настрій. Навіть погода віщувала недобре – по небу, як величезні слони, що один за одним прямують на водопій, протяглися сірі грозові хмари. Коли він під’їхав до стежки, що веде до селища на болотах, різко посилився вітер. Очерет гнувся до землі і вставав, утворюючи сріблясто-зелені хвилі. Машина то провалювалася в невидиму через рослинність яму, то підіймалася на чергову купину. Хлопцю здавалося, що він пливе на моторному човні серед смарагдового моря очерету. «Дивно, – подумав Сабір, – у цей час року ніколи не буває гроз».

Коли, нарешті, він вибрався на берег озера, то побачив картину, яка запам’яталася йому на все життя: біля кромки води лежало тіло плямистого леопарда, з шиї тварини бив фонтан червоної крові. Потужні передні лапи хижака з випущеними кігтями були витягнуті вперед, а задні – зігнуті, як у спробі останнього відчайдушного стрибка. Неподалік чорний леопард припав на передні лапи і жадібно лакав воду. Ганджу стояв біля джипа Тафарі і байдуже спостерігав за тим, що відбувається навколо. Сабір, озираючись на пантеру, обережно підійшов до напарника:

– Гей, що все це означає? Де пан Тафарі? – чомусь пошепки спитав він.

– За його душею прийшов великий Нгаї, – лаконічно відповів Ганджу. Потім він підійшов до трупа леопарда, підняв його праву лапу, зняв золотий кіготь і вдягнув собі на палець. – Ходімо, напарник,  члени Товариства чекають на нас у селищі Таонга.

Ганджу сів у джип Тафарі і завів мотор. Приголомшений і наляканий Сабір, озираючись, пішов до «Тойоти». Він бачив, як високі хвилі одна за одною накочували на берег, змиваючи з піску бурі плями крові. Від кожного поштовху хвиль тіло мертвого леопарда ніби починало ворушитися: хвіст, лапи, голова то піднімалися, то опускалися у вируючій воді. Нарешті потужна хвиля наринула на берег, поглинула труп тварини і потягла за собою. Чорний леопард підвів голову, обтрусив воду зі шкіри і, кульгаючи, попрямував у бік чагарників.