Глава 20. Зіткнення

Анаїс сиділа на березі озера на старому дерев’яному човні і спостерігала за білою чаплею, що застигла, як мармурова статуя, на одній нозі серед ніжно-бузкових квітів водяного гіацинту. Періодично птах робив різкий кивок головою, хапав неквапливу дрібну рибку і, не поспішаючи, переходив на інше місце, де знову застигав у нерухомій позі. Щоб якось скоротати час очікування і відволіктися від тривожних думок, Анаїс почала вголос рахувати скільки мине секунд, поки птах поворухнеться: «Раз, два, три… дванадцять, тринадцять…» Вона часто збивалася і починала рахувати спочатку, а птах усе стояв і стояв, як укопаний, зрідка блимаючи жовтими очима.

– Боїшся, що цифри забудеш? – прямо над вухом Анаїс пролунав пискливий голос.

Дівчина обернулася і побачила Чіку. Від радості вона взяла мавпу на руки і міцно стиснула в обіймах, як іграшку:

– Чіко! Як я рада тебе бачити!

– Е-е-е, я не твій дружок! Нема чого душити мене в обіймах! – навмисне кашляючи, як від задухи, хрипким голосом закричала мавпа.

Анаїс усадила мавпу до себе на коліна:

– А де Бадд? – схвильовано спитала вона.

– Скоро приїде або прибіжить, – як завжди напівнатяками відповіла Чіка. – А це тобі подарунок від Тафарф. – Чіка простягла дівчині лапу, розтиснула кулачок і Анаїс побачила невеликий шкіряний мішечок, зав’язаний тонким шнурком.

– Ти, як завжди, жартуєш або знущаєшся з мене. Навіщо йому дарувати мені подарунки? – насторожено спитала дівчина.

– Ну, не гнівайся! Я просто подумала, що якщо ти йому подобаєшся, то, незважаючи на свою жадібність, він обов’язково має зробити тобі гідний подарунок. Напевно, він досі його не зробив, бо соромиться. Тож я вирішила зробити це за нього.

Анаїс спробувала розв’язати шнурок, але Чіка зупинила її:

– Не розв’язуй його зараз. Краще сховай мішечок у надійному місці. Дивись, не загуби подарунок! Розкриєш, коли втечеш звідси.

Анаїс байдуже знизала плечима і сховала мішечок у кишеню. Раптом Чіка зістрибнула з колін дівчини і почала метушливо бігати бортом човна і до чогось прислухатися. Біля стежки зашурхотів і захитався очерет, і з чагарників вибіг схвильований Бадд. Голова його була втикана колючками, футболка розірвана, джинси по коліно у багнюкі. Анаїс схопилася, кинулася на зустріч другові, міцно обняла його і заплакала:

– Бадд, любий, я накликала біду, коли збрехала Тафарі про зламаний мотор. У цьому селі є тільки один човен з підвісним мотором , але він поламався! Решта човнів зараз на промислі, – Анаїс голосно заридала. Далися взнаки напруга попередніх днів і невизначеність нинішньої ситуації.– Заспокойся, будь ласка. Це не така велика проблема, як тобі здається. Я розуміюся на моторах. Брат навчив. Покажи, де човен? – намагаючись надати своєму голосу якнайбільше впевненості та безтурботності, запитав Бадд.

– Он, на якорі стоїть, – Анаїс кивнула у бік озера, де на мілководді погойдувався старий дерев’яний баркас. – Господар пішов у село за якимось інструментами, – схлипуючи та витираючи сльози шарфом, повідомила дівчина.

Бадд перевів погляд з озера на рибальські хатини і побачив літнього чоловіка, який котив перед собою одноколісну тачку з великим ящиком на ній.

– Це господар баркасу? – спитав Бадд. Анаїс мовчки кивнула.

– Я піду, подивлюсь, що там з мотором, – Хлопець поцілував Анаїс у щоку і вирушив назустріч чоловікові.

Трохи заспокоївшись, Анаїс вирішила привести себе в порядок, присіла на край човна та почала поправляти зачіску, що розтріпалася. Чіка метушилася поруч: подавала шпильки, поправляла локони. Коли перука була готова, мавпа скривила кумедну пичку і простягла до Анаїс долоньку:

– У тебе такі розкішні браслети, а я свої намиста об гілки на дереві порвала. Дай хоч один браслетик!

– На, бери хоч усі. Для тебе мені не шкода, – дівчина зняла кілька яскравих браслетів та віддала їх мавпі. – Ходімо ближче до озера, подивимось, як там ремонт іде, – запропонувала Анаїс.

Вони підійшли до кромки води і почали спостерігати, як літній чоловік і Бадд пораються на баркасі з мотором. Анаїс відчувала гордість, що у неї такий хлопець – не тільки гарний, розумний, а й працювати руками вміє.  З таким – не пропадеш.

Мотор то заводився, видаючи, як вулкан, оглушливий рев і викидаючи клуби сизого диму, то починав кашляти, як застуджений старий, і завмирав. Коли мотор вкотре закашляв і замовк, Анаїс почула за спиною гул потужного двигуна. Вона обернулася і побачила джип, який буквально вилетів із заростей очерету, злякавши зграю білих чапель, які розлетілися, лопочачи крилами, хто-куди.  Машина різко загальмувала, і з неї стрімко вискочив Тафарі. Слідом, не поспішаючи, вийшов Ганджу, тримаючи в руці пістолет. Миттю оцінивши ситуацію, Чіка, брязкаючи подарованими браслетами, підстрибом кинулася в очерет.

Голова Товариства зробив знак Ганджу тримати всіх під прицілом, а сам, перебираючи нефритові чотки, неспішно пішов у напрямку Анаїс:

– І куди це зібралася солодка парочка? – з удаваною усмішкою на обличчі запитав чоловік-леопард і, не чекаючи відповіді, розгубленої дівчини, продовжив, – виявляється, ти злодійка! І мавпу свою цьому ремеслу навчила, – Тафарі дав дівчині дзвінкого ляпасу.

Анаїс похитнулася, але встояла. Гаряча ненависть спалахнула в неї в серці. У цей момент дівчина була готова на все, аби не віддати кинджал людині-леопарду.