Глава 19. Тафарі лютує

Ганджу і Сабір були здивовані швидкому поверненню Бадда. Хлопець не зволікаючи приступив до очищення і перев’язки рани. Тим часом Сабір розкладав солодощі в надії привабити мавпу. Коли Сабір відійшов на достатню відстань і вже був не в змозі чути, про що розмовляють брати, Бадд зробив спробу умовити Ганджу залишити Товариство Леопарда. Він наводив всілякі аргументи, благав, але старший брат навіть слухати не хотів.

– Можеш мене не вмовляти. Я не слабак і з Товариства не вийду. Крім того, це просто неможливо. Бажаєш поїхати – котись під три чорти, тримати не буду, особливо після того, як ти хотів приховати кинджал!

– Нічого я не приховував! – в обуренні закричав Бадд. Від образи у нього на очах навіть виступили сльози. – Ця зброя приносить нещастя. Її взагалі треба викинути куди подалі… – слова Бадда перервав дзвоник телефону. Ганджу дістав мобільний і зробив жест в бік молодшого брата, щоб той замовк.

– Слухаю, пане, – вимовив Ганджу. Зв’язок, очевидно, був поганий. Ганджу щосили намагався говорити дуже голосно і щільно притискав слухавку до вуха, намагаючись почути слова співрозмовника. Коли розмова закінчилася, Ганджу навмисне байдужим тоном повідомив, що до них їде Тафарі.

– Якщо не бажаєш лежати поряд  із Зубері, бери його «Форд» і забирайся звідси якнайшвидше. Сабір думає, що ти не в справі і нічого не розповість Тафарі. Чим далі поїдеш – тим ціліше будеш, – крізь зуби процідив старший брат, сперся на спинку сидіння і заплющив очі.

Бадд не став більше виправдовуватися і не прощаючись пішов до машини, від люті розкидаючи ногами солодощі і банани, що валялися на траві. Він різко розвернув автомобіль і швидко поїхав до того місця, де висадив Анаїс.

Приблизно через півгодини після його від’їзду на путівці показався джип Тафарі. Людина-леопард вийшов з машини і побачив дивну картину: на траві, на деревах, навіть на даху кузова «Тойоти» Ганджу сиділи мавпи. Одні мавпи їли смокви і фініки, інші – банани і цукерки. Ті, кому не дісталися солодощі, верещали, стрибали одина на одну, билися, намагаючись відібрати їжу у інших членів зграї.

– Що це за мавпячий розплідник ви тут влаштували? – спитав приголомшений Тафарі.

Ганджу розповів йому про те, що сталося, перекрутивши і приховавши деякі факти. Сабір стояв мовчки і лише кивав головою на знак згоди. Із розповіді Ганджу виходило, що у його «Тойоти» почав барахлити мотор, тому вони вимушені були залишитися на ніч в лісі. Рано-вранці до них підійшов леопард в нашийнику з кинджалом і спокійно дозволив Ганджу зняти його з шиї. Зубері, скоріш за все, стежив за ними, хотів вбити Ганджу і Сабіра, а потім привласнити кинджал. Поки відбувалася перестрілка, звідкись узялася мавпа, схопила нашийник з кинджалом, одягла його собі на шию і втекла. Тепер Ганджу і Сабір хочуть привабити її солодощами.

Від злості Тафарі заскреготів зубами. Нарешті пазл, який він не міг скласти вже кілька днів, в одну мить став ясною картиною: безсмертний дух людини-леопарда Іриму спустився з неба на землю, щоб допомогти Тафарі – законному спадкоємцю роду людей-леопардів – повернути знайдений археологами кинджал. Але капосні чаклунки, Ейо і Мамбо, щосили намагалися цьому завадити. Для того, щоб Тафарі не зміг їх запідозрити,  вони використовували то білих дітей, то гарненьку дівчину, то влаштовували цирк із чорною пантерою і мавпою. «Тепер зрозуміло, чому я відразу відчув такий потяг до Анаїс, – розмірковував Тафарі. – Скоріш за все причиною була не тільки її краса, я відчував тяжіння кинджала. Я здогадувався, що вона щось приховує, але засліплений її зовнішністю, розгубився, розм’якнув, що неприпустимо для голови Товариства Леопарда. Потрібно було просто викрасти її, зв’язати, посадити в машину та й годі. Тоді мав би і красиву дівчину, і кинджал». Тафарі ненавидів сам себе за м’якотілість і неквапливість, але всю злість, що накопичилася, зігнав на Ганджу і Сабіра.

– Ідіоти! – кричав людина-леопард. – Чому не подзвонили мені раніше? Що, мобільним телефоном розучилися користуватися? Ніяка мавпа сюди не прийде!

Сабір намагався виправдатися, чим викликав новий шквал образ і звинувачень. Ганджу мовчав, вичікуючи, коли вщухне «буря». Трохи заспокоївшись, Тафарі почав гарячково набирати телефони членів групи переслідування. Нарешті він додзвонився Мусі, який вже встиг під’їхати до села Таонга, і наказав йому розвідати все про дівчину на ім’я Анаїс, яка, буцімто, була місцевою мешканкою. Іншим членам товариства Тафарі наказав зібратися біля пристані та чекати на нього, а якщо побачать хлопця в тенісці з принтом Nike і дівчину в синій сукні – терміново схопити. Потім він відкрив електронну мапу місцевості, збільшив зображення і вказав пальцем на екран телефону:

– Недалеко від місця, де ми зараз перебуваємо, серед боліт є невеличке рибальське селище. Орієнтуючись по GPS, ми можемо дістатися до нього. Ось бачите, від центральної дороги у напрямку озера відходить стежка. Це останнє недосліджене селище вздовж узбережжя. Ми, – він тицьнув вказівним пальцем у Ганджу, – поїдемо туди, а ти, – він вказав на Сабіра, – лагодиш мотор і наздоганяєш нас. Шукаємо дівчину в синьому платті, господиню спритної мавпи, і високого хлопця у футболці з принтом Nike. Кинджал у них.

У Ганджу тьохнуло серце. Він подумав про молодшого брата, але відразу відігнав цю думку. Чи мало хлопців в Африці, які мають футболки з такими написами. Не ставлячи зайвих питань, Сабір і Ганджу беззаперечно підкорилися голові Товариства. Підтримуючи поранену руку, Ганджу заліз в джип, а Сабір почав оглядати мотор «Тойоти».

Під час поїздки Ганджу байдуже спостерігав за навколишнім ландшафтом. Повз миготіли нескінченні зарості колючого чагарника та високої жовтої трави, де-не-де показувалися довгі грановані язики молочаю. Трохи на відстані від узбіччя засохлу траву змінювали зелені стебла очерету та папірусу. У Ганджу боліла рука і паморочилося в голові. Раптом задзвонив телефон. Тафарі увімкнув динамік. Це був Муса. Він розповів, що розмовляв з місцевим старостою, який сказав йому, що дівчина Анаїс насправді колись жила в селі, що сьогодні її бачили на базарі з високим хлопцем у футболці з написом Nike. Вони купили їжу, а потім сіли в машину марки «Форд» та поїхали.