Глава 18. Кохання з першого погляду

Вдосвіта Бадд під’їхав до рибальського селища Таонга, що затишно примостилося на березі озера. Його мешканці ще спали. На завжди багатолюдній і галасливій базарній площі панувала тиша.    Після кількох безсонних ночей хлопець  почував себе нескінченно втомленим. Мало того, в його голові роїлася маса суперечливих думок, ніби в ньому оселилося дві людини: одна говорила – ти повинен знайти кинджал і отримати за нього винагороду, інша – ти повинен позбутися кинджалу. У Бадда настільки розболілася голова, що він вирішив припаркувати машину біля базару і піти скупатися в озері. Прохолодна вода трохи привела його до тями. Хлопець зупинився на думці, що потрібно серйозно поговорити з братом і переконати його порвати з Товариством, про яке ходять такі страшні чутки. Кажуть, що люди-леопарди займаються здирництвом, кіднеппінгом та вбивствами. Брат, скоріш за все, не знає, що кинджал, який розшукує Тафарі, не звичайна сімейна реліквія, священний тотем роду, а могутня зброя, здатна помножити сили людини-леопарда, дати йому необмежену владу над людьми.

Несподівано до Бадда буцімто прийшло осяяння – він просто зобов’язаний знайти кинджал і віддати його Великому Пітону, це знесилить людину-леопарда, він більше не зможе залучати прибічників у свою секту і наводити жах на місцевих мешканців. Бадд підплив до берега сповнений рішучості не дозволити Тафарі заволодіти зброєю. Він швидко одягнувся і хутко рушив до селища Таонга.

Перед ним стежинкою йшла струнка дівчина в синій сукні і синьому шовковому шарфі із золотою облямівкою. Різнокольорові браслети на її зап’ястях ніжно дзенькотіли в такт ході. Бадд вирішив спитати, чи не знає вона, де можна знайти місцевого лікаря і купити ліки. Коли він її покликав, дівчина з переляку здригнулася і швидко обернулася до Бадда. Її очі були широко розплющені, а обличчя виказувало тривогу та здивування. Їхні погляди зустрілися. У Бадда раптом запаморочилася голова – все навколо: човни, дерева, кущі, озеро – ніби закрутилося у гігантському коловороті. В центрі цього виру він бачив лише обличчя надзвичайно гарної дівчини в шовковому синьому шарфі із золотою облямівкою та очима, схожими на безмежні всесвіти.

Хлопець був збентежений і не знав, як розпочати розмову. Він стояв, переступаючи з ноги на ногу, видавлюючи з себе якісь незрозумілі звуки: гм…, хм…, я-а-а…

Вираз страху на обличчі дівчини змінився посмішкою:

– Ти хотів мене щось спитати? – привітно сказала вона.

– Я… я, шукаю, де можна купити ліки та бинти. Мій брат поранений, тобто не поранений, а пошкодив руку, ну, коротше, потрапив в аварію, – плутано почав розповідати Бадд, не відриваючи погляду від прекрасних очей дівчини.

Побачивши, що хлопець збентежений і не становить небезпеки, дівчина простягла руку і поманила його пальцем:

– Ходімо, покажу, де живе лікар. Я виросла в цих місцях, а потім ми переїхали до іншого села, звідки родом мій батько.

Вони пішли пліч-о-пліч стежкою, відчуваючи приємну легкість і приплив сил, ніби не було ні безсонної ночі, ні страхів, ні неприємних спогадів. Дівчина розповіла, що раніше часто гостювала у цьому селищі, доки була жива її бабуся, що вона дуже любить ці місця.

– Ти що купався в озері? У тебе волосся мокре, – несподівано запитала вона. До Бадда поступово повернулася колишня впевненість, і він вирішив трохи розповісти про себе:

– Так, вода чудова. Тут так красиво. Я сам з невеликого міста. У нас в місті вічний пил та задуха, а тут – ціле озеро! – хлопець уповільнив крок. – Послухай, ми ще не познайомилися з тобою. Мене звуть Бадд, а тебе?

– А мене – Анаїс, –  тихо промовила дівчина і, трохи пройшовши вперед, обернулася. Їхні очі знову зустрілися. Обом здалося, що вони вже знайомі цілу вічність, що провели разом мільйони років, подорожуючи іншими галактиками у нескінченному всесвіті. Вони зупинилися, простягли один одному руки і кожен відчув приплив неймовірної енергії, що гарячим потоком обгорнула серце.

– Влад? – невпевнено спитала дівчина.

– Ліза? – здивовано вимовив хлопець.

Вони були настільки вражені зустріччю, що, як малі діти, почали стрибати на місці, взявшись за руки. Потім обнялися і стояли так мовчки кілька хвилин, не розтискаючи обіймів. Першою заговорила Ліза-Анаїс:

– Ну, як мені тепер тебе називати – Бадд чи Влад?

– Називай Бадд. Я вже звикся до цього образу. Крім того, він непоганий хлопець і …

– …  навіть дуже симпатичний, – сміючись продовжила фразу Анаїс.

– А ти, Ліза-Анаїс, просто красуня, слів не вистачає, щоб описати, – Бадд взяв дівчину за плечі і трохи відхилив від себе, пильно розглядаючи.

– Не кажи так, будь ласка. Всі навколо тільки й твердять: красуня, красуня, ніби я не маю інших чеснот. Я дуже боюся, що ця краса мене і загубить. Сьогодні, до нашої зустрічі, я біля пристані бачила Тафарі і розмовляла з ним. Він теж називав мене красунею, а очі в нього, як чорні дірки, не зрозумієш, що думає. Жахлива людина. Нам потрібно якнайшвидше вибиратися з Таонги.

Бадд поправив шарф, що впав з голови Анаїс, і взяв дівчину за руку:

– Згоден, але спочатку ми повинні знайти кинджал.

– Кинджал у мене, – пошепки вимовила Анаїс і озирнулася, щоб впевнитися, що їх ніхто не підслуховує.

– Як у тебе?! – скрикнув Бадд.