Глава 17. Неочікувана зустріч

На світанку Анаїс і Чіка вийшли до озера. Безмежні простори водної гладі здавалися рожевими в променях вранішнього сонця. Біля пристані кілька дерев’яних човнів погойдувалися від подиху свіжого вітру.

– Іди на пристань, почекаєш мене там, а я поки що дізнаюся у місцевої зграї, чи не бачили вони твого приятеля, – з погордою сказала Чіка. Вона явно пишалася своєю роллю провідника та наставника.

– Чіко, мені дуже страшно. Я побоююся, що коли Квезі дізнається, що я втекла, він ошаліє і спрямує на пошуки все село і в першу чергу в Таонгу. Моя бабця родом з цих місць. Треба зараз викинути кинджал, сховатися і перечекати, доки не припиниться переслідування, а потім вже подумати, що робити далі.

– Ми не можемо викинути його, як консервну банку чи дохлу рибу. На мілині кинджал обов’язково хтось знайде. Тоді прокляття знову повториться. Ми повинні кинути його у найглибшому місці прямо у пащу Пітона, а для цього потрібний човен. Чи ти вмієш так добре плавати, що зможеш досягти середини озера уплав? Чи вмієш керувати човном без весел чи мотора? – уїдливо сказала Чіка.

– Не дражни мене, будь ласка! Я просто боюся Квезі, – з тремтінням у голосі благала Анаїс.

– З приводу Квезі не хвилюйся, – хіхікаючи заявила мавпа. – Я йому вчора ввечері у пальмове вино підлила трохи чанги* – вождь буде спати до-о-овго, тому можеш розслабитися.

– Але ж як тобі це вдалося? – від здивування Анаїс аж витріщила очі.

– Позичила трохи із запасів, які були приготовані до вашого весілля, а далі справа техніки, – самовдоволено заявила Чіка.

Раптово ідилічну тишу світанку порушило ревіння мотору. На берег виїхав чорний тюнінгований джип і різко загальмував, не доїжджаючи до пристані. З нього вийшов високий чоловік в тенісці та шортах кольору хакі. Легкою пружною ходою він попрямував у бік дівчини з мавпою.

Чіка моментально застрибнула до Анаїс на плече.

– Це Тафарі, голова секти людей-леопардів, – пропищала мавпа на вухо Анаїс, – Щось я не готова до такої зустрічі. Думай сама, як викручуватися.

Анаїс від страху остовпіла. Десятки сценаріїв розвитку подій пронеслися в неї в голові: Тафарі знає, що вона наречена, що втекла, і повертає її Квезі; Тафарі знає про її місію і вбиває її; Тафарі бачить на її шиї пояс від кинджала і… Коли чоловік був вже зовсім близько, Анаїс зняла з плеча тремтячу Чіку, накинула шарф на голову і обернула його кінці навколо шиї.

– Доброго ранку! Що робить самотня красуня рано-вранці на березі озера? – чемно звернувся Тафарі до дівчини. Він був вражений її зовнішністю і стрункою фігурою; здивований, що така гарна дівчина, та ще й у розкішному вбранні, розгулює без супроводу біля бідного рибальського села. Анаїс опустила погляд, а Чіка схопилася за поділ сукні і сховалася за її спиною.

– Ви можете мене не боятися. Я представник туристичної поліції сусіднього округу. Ось мої документи, – вкрадливим, тихим голосом промовив чоловік-леопард і вийняв із кишені пластикову картку з фото. – Я шукаю зниклих туристів, двох білих підлітків і леопарда, що втік з розплідника. Так що ви повинні бути обережні. Хоча леопард і звик до людей, але все ж таки це хижий звір. А ви місцева? – чоловік знову звернувся до Анаїс. – Як вас звати?

Дівчина, намагаючись не виявити хвилювання, відповіла коротко:

– Анаїс.

– Яке красиве ім’я. Так ви з цього селища? – продовжував допитуватися Тафарі, пильно розглядаючи дівчину. Якоїсь миті їй здалося, що ця людина, як рентген, бачить її наскрізь, до найдрібніших кісточок. Щоб трохи потягнути час і вигадати переконливу відповідь, Анаїс нахилилася і взяла на руки мавпу. Тепле тільце беззахисної тваринки здавалося додало їй сили.

– Я живу в цьому селищі. Зараз я чекаю на свого друга, щоб поїхати в місто. Він мотор від човна лагодить. Скоро прийде, – впевнено збрехала Анаїс.

– Сьогодні в місті якесь свято, чи їдете в гості? Ви зранку так святково вдягнені.

– Я виступаю з мавпою на вулиці, а друг збирає гроші, – не замислюючись випалила Анаїс.

– Тоді покажіть мені ваш номер. Я добре заплачу, – посміхаючись промовив Тафарі і вмостився на перевернутий човен, що лежав на березі.

Анаїс швидко прокрутила в голові всі відомі  їй мелодії і зупинилася на ритмічній «Мама Африка» Пітера Тоша*:

Mama Africa

How are you doing Mama…

– Співала дівчина, пританцьовуючи у такт пісні:

Mama Africa

Long time me no see you Mama

They took me away from you Mama

Long before I was born

They took me away from you Mama…

Тафарі був вражений силою та красою її голосу. Захопившись піснею, він став постукувати по дерев’яному днищу човна, імітуючи барабан. Чіка осміліла, злізла з рук на землю і теж почала пританцьовувати та плескати в долоні. Несподівано вона стрибнула на човен, на якому сидів чоловік, сховалася в нього за спиною, потім підскочила, сіла на плечі Тафарі і прямо перед його обличчям простягнула зморшкувату долоню, просячи грошей. Чоловік розсміявся, пошарив по кишенях, дістав крупну купюру і простяг її дівчині. Мавпа миттю схопила гроші, затиснула їх у кулачці, зістрибнула на землю і сховалася під складками сукні Анаїс. Витівки звірка розсмішили людей. Анаїс і Тафарі дружно засміялися. Дружелюбну обстановку, що склалася, порушив телефонний дзвоник. Людина-леопард одразу напружився, вихопив з кишені мобільний і приклав до вуха: