Глава 15. Влад-Бадд

Поки Тафарі та його люди відпочивали в селі, Бадд теж зміг трохи перепочити після виснажливої нічної поїздки в кузові автомобіля. Він навіть встиг познайомитись із місцевим хлопцем, який поділився з ним солодкими фініками. Потім вони разом з іншими хлопцями ганяли м'яч на пустирі та змагалися у влучності стрільби з лука по консервних банках. Вечоріло. Бадд вже було зовсім розслабився, як раптом побачив членів Товариства Леопарда, що спішно бігли до стоянки. Хлопець прожогом метнувся до Тойоти брата і сховався в кузові під брезент. Чоловіки швидко розсілися по машинах, і, піднімаючи клуби коричневого пилу, кавалькада на чолі з чорним джипом виїхала з села. На Бадда чекала ще одна неспокійна ніч.

«Тойота» Ганджу серії «Хайлюкс»*, незважаючи на свій похилий вік, була витривалим та міцним автомобілем. Брат вклав у її тюнінг чималі гроші: прикріпив попереду силовий бампер, замінив ресори, покращив вихлопну систему двигуна, чим дуже пишався. Для більшого шику на даху кабіни було встановлено чотири потужні прожектори, які засліпляли та дезорієнтували тварин під час нічного полювання.

Коли група з трьох машин, керована Ганджу, досягла лісу, він наказав розосередитися. Одна машина попрямувала до яру, інша – до невисокого пагорба, що був вкритий густою рослинністю. Сам же голова групи разом із напарником Сабіром* почали прочісувати ліс біля звивистої путівці праворуч від основної траси, що веде до озера.

Через щілини між бортами машини та брезентом Бадд бачив, як то запалювалися, то згасали вогні прожекторів. Періодично машина зупинялася, і Ганджу виходив із кабіни. Брат оглядав місцевість за допомогою приладу нічного бачення, який з нагоди придбав у одного відставного військового, а напарник, сидячи в машині, тримав руку на тумблері*, готовий будь-якої миті увімкнути яскраве світло і почати погоню. Під час цих зупинок Бадду вдавалося трохи подрімати, але знову грюкали двері, і машина рухалася далі. Під час чергової зупинки хлопець почув сердитий голос брата:

– Судячи з GPS, ми значно віддалилися від озера. Слід повертати назад. Не думаю, що діти могли забрести в таку глушину, а якщо й забрели, то їх уже давно з'їли хижі звірі. Леопарда я міг би виявити слідами, але вже стемніло. Потрібно перепочити, а вранці вирішимо, що робити далі.

Напарник погодився. Ганджу розгорнув машину, трохи проїхав у бік основної траси та заглушив мотор. На невеликій галявині біля дороги чоловіки зробили привал і розпалили багаття. Ганджу поліз до кузова за рюкзаком, повісив його на одне плече, потім гострим ножем розрізав плівку упаковки з питною водою і дістав дві пляшки. Бадду пощастило, що яскраві прожектори в цей час не були включені, а в тьмяному світлі полум'я вогнища старший брат не помітив молодшого, що згорнувся калачиком за ящиком з інструментами.

Бадд чув, як чоловіки за вечерею обговорювали події останніх днів. Ганджу обурювався тим, що Тафарі підключив до пошуків кинджала нових, ще не перевірених у справі членів Товариства.

– Я особисто жодного з них не знаю. Звісно, у нас випадкових людей немає. Їх рекомендував той, хто з ними добре знайомий і готовий відповідати за них. Але я не зобов'язаний їм довіряти, тим більше, коли йдеться про таку важливу справу.

Але забобонного Сабіра хвилювало інше питання:

– Послухай, тобі не здається, що леопардом із кинджалом може бути великий Іриму? – з трепетом у голосі спитав він, і, трохи помовчавши, сам відповів на своє запитання,  – Я думаю, що білі діти знайшли кинджал, а дух великого прабатька людей-леопардів спустився з небес, щоб забрати його.

– Не знаю, – знизавши плечима, сказав Ганджу. – Все може бути. А раптом це сам бог Нгаї у вигляді звіра прийшов за своєю зброєю?

Чоловіки надовго замовкли.

– Гаразд, лягаймо спати, – позіхаючи, промовив Ганджу. – Нехай із богами та духами розбирається Тафарі. Мене особисто хвилює лише нагорода, яку він обіцяв за кинджал.

Ганджу і Сабір залізли в кабіну і зачинили двері, а Бадд загорнувся в брезент, як метелик у кокон, і нарешті міцно заснув. Йому наснилося, що він знаходиться у величезній скляній капсулі, а леопард намагається проникнути всередину і дряпає гострими кігтями по склу. Рано-вранці хлопця розбудив невеликий метушливий птах, який без упину стрибав по брезенту. Його кігтики, дряпаючи тканину, видавали неприємний скриготливий звук.

Бадд виліз із укриття. Через скло кабіни побачив, що Ганджу з напарником ще спалять. Хлопець озирнувся на всі боки – машина стояла на узбіччі вузької звивистої дороги, оточеної густими чагарниками. Бадд зіскочив на землю і кілька разів сів, щоб розім'яти ноги, що затекли. Потім поліз до кузова за пляшкою води, а коли  обернувся, то просто перед собою побачив леопарда з кинджалом на шиї. Тварина, не блимаючи, дивилася на нього великими водяно-жовтими очима. Від жаху Бадд завмер. Леопард повільно підійшов до хлопця та нахилив голову. Похолоділими від страху руками Бадд, як заворожений, машинально зняв з хижака пояс із кинджалом, одягнув його собі на шию і сховав під сорочку. Леопард, накульгуючи, пішов у бік чагарників. У цей час із кабіни машини виліз сонний Ганджу. Протерши очі, він побачив тулуб леопарда, що мелькав серед дерев, і заволав:

– Диявол! Усе проспали!

Він вихопив з-за пояса пістолет, звів курок, але леопарда вже й слід простиг. На крик Ганджу вискочив скуйовджений Сабір з рушницею. І тут чоловіки помітили Бадда.

– Бадд? Чорт забирай, звідки ти впав на мою голову? Тільки тебе тут не вистачало! – закричав Ганджу. – А ти чого стоїш? – гнівно звернувся він до напарника. – Біжи, прослідкуй, куди пішов звір, а я цьому дурню зараз голову відірву!