Глава 13. Гонитва

Бадд прокинувся глибокої ночі від гучного рінгтону телефону. Хтось дзвонив старшому братові по мобільному. Не зважаючи на те, що у сусідній кімнаті Ганджу намагався говорити пошепки, тонкі стіни саманного* житла не могли заглушити його голос. Бадд чув, як брат раз у раз повторював:

– Так, пане…, слухаюсь, пане…, зараз же задзвоню…

Хлопець зрозумів, що старший брат розмовляє, найімовірніше, з очільником Товариства Леопарда. Хоча у Бадда залишилися малоприємні спогади про нічну зустріч з членами Товариства, він все ж таки вирішив підслухати, про що йде мова. Обережно, щоб не розбудити молодших братів, хлопець підкрався до стіни і приклав вухо до шорсткої прохолодної поверхні, проте розмова з людиною-леопардом вже закінчилася. Почувся звук набору номера – це старший брат дзвонив комусь по телефону:

– Привіт, старий, – пролунало з-за стіни, – тут така справа… наш пан терміново скликає членів Товариства. Каже – двоє білих підлітків вкрали старовинний кинджал – тотем роду людей-леопардів. Крадіїв треба терміново знайти і за будь-яку ціну відібрати кинджал. Тому, хто першим принесе його пану Тафарі, належить нагорода – золотий самородок вагою 2 тройські унції*. Їдемо до озера Вікторія. Так, ще забув сказати, пантера з розплідника втекла. Наказали спіймати. Відчуваю, гонитва буде довгою. Так що бери з собою зброю и запас пального. Передзвони Мусі. Через годину – збираємось у мене, – Ганджу зробив ще декілька подібних дзвінків, вийшов з дому і попрямував до сараю у дворі. Бадд непомітно пішов за ним.

Хоча хлопцеві було дуже страшно, думка про золотий самородок збуджувала його уяву. «Якщо золото продати, можна на отримані гроші купити собі цілий дім і більше не тулитися в одній кімнаті з молодшими братами. Мабуть, вистачить ще й на машину. Безумовно, якби я першім знайшов цих злодіїв, я поділився б нагородою з Ганджу, адже тоді в лісі він нас від вірної загибелі врятував», – розмірковував Бадд, обережно пробираючись слідом за братом через завали господарського мотлоху у дворі дому.

Ганджу зайшов у сарай і почав там щось шукати. Бадд не бачив, а лише чув, як щось падало і скрипіло всередині. Коли брат вийшов і попрямував до машини, у нього в руках була рушниця і наповнений чимось рюкзак. Рушницю він поклав на сидіння водія, рюкзак закинув у кузов і знову повернувся у сарай. Через деякий час він приніс каністру з пальним та велику упаковку бутильованої питної води. Вдалині пролунав звук автомобільних моторів – це з’їжджалися члени Товариства. Вибравши відповідний момент, Бадд застрибнув в кузов машини и вже звичним чином сховався під брезентом за ящиком з інструментами. «Будь що буде, – розмірковував він. – На цей раз Ганджу мене точно приб’є, а може й ні. Якщо я знайду кинджал, то він буде тільки радий».

Хлопець чув, як до будинку під’їхало кілька машин – зверещали гальма, захлопали двері, залунали чоловічі голоси. Чоловік з низьким зичним баритоном наказав всім перевірити свою зброю, сформулював завдання і наказав рухатися вперед.

Дорога до озера була вибоїстою. Машина раз у раз підскакувала, кренилася то на один, то на інший бік. Бадд ліг упоперек кузова, щоб упертися ногами в борт машини, але це не вирішило проблеми – його підкидало і кидало з боку в бік. Заснути чи хоча б розслабитися було неможливо. Тоді він вирішив вилізти з-під брезенту і втиснувся, зіщулившись, у невеликий простір між упаковкою питної води та кабіною водія. Хлопець вже почав жалкувати, що вплутався в таку авантюру. Нарешті рано-вранці машини під’їхали до якогось села. Бадд знову ліг долілиць на дно кузова і благав бога, щоб Ганджу не вирішив забрати упаковку з водою. Він чув, як той самий гучний чоловічий голос наказав знайти місцевого вождя і дізнатися про обстановку.

Поки члени Товариства шукали дім вождя, Бадду вдалося непомітно вислизнути з кузова і розім’яти ноги. З собою він прихопив пляшку води і шматок кукурудзяного коржика з рюкзака брата.

***

Брехня місцевих собак, що вчули незнайомців ще на околиці поселення, розбудила місцевого вождя Квезі*. Коли він вийшов з дому дізнатися в чому причина переполоху, то побачив рослого, широкоплечого чоловіка в тенісці та шортах кольору хакі, що йшов прямо на нього, а позаду групу озброєних чоловіків. Вождь не на жарт перелякався, бо вирішив, що це бандити приїхали грабувати село, хоча воно входило до меж округу, в якому вже давно не було ні військових конфліктів, ані відкритого розбою. Рослий чоловік назвався начальником поліцейського управління, Тафарі, а групу озброєних чоловіків представив як рейнджерів*, які допомагають поліції знайти зниклих європейських туристів, а також чорного леопарда, що втік з приватного розплідника. Одного погляду обпікаючих, як гаряче вугілля, очей Тафарі, було достатньо, щоб вождь не посмів засумніватись у правдивості його слів. Тафарі пояснив, що вони їхали всю ніч, що люди дуже втомилися і хотіли би відпочити перед подальшою поїздкою. Культурна, статечна мова, низький оксамитовий голос начальника групи трохи заспокоїли сільського голову. Він сказав, що рейнджери можуть відпочити у місцевому кафе, яке працює цілодобово, і де люблять зупинятися мандрівники і туристичні групи, що їдуть на сафарі, а Тафарі, як персону наділену повноваженнями, запросив до себе додому.

Зовнішність Тафарі, манера триматися – все свідчило про те, що це людина, яка має силу, багатство і владу. Квезі, який багато чого побачив на своєму віку, домігся матеріального благополуччя та лідируючого становища у своїй громаді, за версту відчував таких людей і розумів, що з ними краще не конфліктувати. Вождь посадив Тафарі по центру столу, що стояв у просторій світлій кімнаті, потім визирнув у коридор і наказав домочадцям готувати частування. Сам присів збоку навпроти, ніби наголошуючи, що головний тут – гість. За столом Тафарі докладно розпитував вождя про те, чи хтось із його села не помічав нічого дивного в минулі дні? Наприклад, рідкого чорного леопарда, що блукає околицями. Чи часто в ці краї заїжджають туристи? Який найкоротший шлях до озера, якщо не їхати центральною дорогою, а йти через ліс? Чи може Квези зателефонувати головам сусідніх сіл і запитати, чи не зустрічалися в їх місцевості два білі підлітки, хлопчик і дівчинка, що подорожують без батьків? Квезі охоче відповідав на запитання, поступово розслабився і в нього розв’язався язик. Він навіть вирішив покритикувати сучасну молодь за те, що не слухає старших, а хоче вирішувати все самостійно.