Глава 11. Леопард також може стати здобиччю

Дві антилопи бігли нічною саваною на схід, назустріч світанку. Сяючі розсипи яскравих зірок поступово почали тьмяніти, і на межі чорного неба і чорної землі прорізалися перші промені вранішнього сонця.

– Ти коли небудь гуляла цілу ніч до світанку, звичайно, за винятком Нового року? – несподівано спитав Влад.

– Якраз на Новий рік я завжди засинала. А ось влітку у спортивному таборі ми з дівчатами одного разу вирішили не спати усю ніч. Домовилися лягти у ліжко у денному одязі та вночі, коли тренери заснуть, піти до озера. У цю ніч був повний місяць. Надворі було так світло, що майже не страшно. Розсілися ми на лавках, розмовляємо, як раптом із-за кущів на нас з ревом кидаються пацани з нашого загону. Дівчата як заверещать на всю округу… тут одразу всі прокинулися, тренери забігали, навіть директор табору вискочив: «Що це таке? Та як можна...» Пішли ми назад у корпус. Наша тренер навіть проконтролювала, щоб ми переодяглися в нічні сорочки і лягли у ліжка. Але ми з подружкою так і не заснули. Пробалакали всю ніч, а вранці були як дві варені сосиски.

–  Прикольно, мабуть, потім у їдальні змусили чергувати?

– Точно, бігали з тацями та тарілками…

– А мене якось тато з приятелями взяли на нічну рибалку. Хотіли щук наловити. Приїхали ми на річку, доки намети розбили, доки снасті розклали… Я відчуваю, що спати хочу, аж не можу голову на плечах тримати… Ну, я і заснув. А це ще тільки одинадцята вечора була. Прокидаюсь від яскравого світла, це батько з ліхтариком в наметі щось шукає. «Спи, спи», – каже. А я думаю – що це за нічна рибалка, якщо я всю ніч спатиму? Пішов до мужиків на місток. Мені справжній спінінг дали. Двох щук упіймав, десь по кілограму. Небо вранці таке чарівне  - місяць ще видно, а сонце вже сходить. Просто, як зараз!

Ліза зажурилася. Їй захотілося додому. Навіщо вона тут? Адже можна було кинджал у Чорне море кинути. Запливти на човні далеко-далеко і викинути його у воду, навіть якщо у морі немає ніяких «великих пітонів». Ліза сумно опустила голову, але тут її несподівано гукнув Влад:

– Не дивись вниз, перетворишся на гусеницю чи мишу. Доведеться мені тоді тебе в коробочці з собою носити, листями салату годувати… , або сидітимеш у мене на спині, як Чіка.

При згадці її імені мавпа солодко потяглася, міцніше вчепилася в гриву Влада-антилопи і вдала, що спить.

Ліза підняла голову – навкруги розстилалися жовто-бурі зарості висушеної сонцем трави та колючого чагарника, а на небокраї смарагдовою зубчастою смугою простягнувся ліс. «Скоріш би до ліса добратися, – подумала Ліза. – дуже пити хочеться. Якщо там ростуть високі дерева – значить є джерело води». Її роздуми перервав несподіваний тріск. Ліза-антилопа насторожилася, Влад – також. У ранковому світлі, серед пожухлої трави, ледь виднілися обриси леопарда. Жовтувата плямиста шкура робила його майже непомітним. Але хижак необачно наступив на суху гілку і виказав себе. Влад-антилопа озирнувся навкруги і на невеликому пагорбі неподалік помітив ще одного хижака. Леопарди – мисливці-одинаки, але зараз їх було двоє, явно голодних і готових до атаки.

Перший леопард завмер, витягнув шию і трохи підняв передню лапу. Потім, не зводячи очей з Лізи, повільно зробив крок уперед і зупинився. Погляди жертви і хижака зустрілися. Раптом Ліза пригадала рекламу корму для котів, в якій молода жінка трясе перед кішкою пакетом, а кішка бачить не пакетик з кормом, а червону відбивну з яловичини. Ліза відчула не тільки спрагу, а й страшенний голод. Вона захотіла свіжого м’яса. Ліза повернула голову в бік Влада та замість сумних брунатних очей антилопи побачила водяно-жовті очі леопарда. Переселення душ відбулося.

– Щось я зголоднів. Час підкріпитися, – прогарчав Влад-леопард і з усієї сили рвонув за антилопами, що тікали. Ліза-леопард миттю побігла за ним. Влад був вже майже у цілі. Він вже з насолодою уявляв, як його гострі пазурі проткнуть шкуру антилопи, як він повалить її додолу і вп’ється іклами в шию. Але раптово пролунав голосний окрик Чіки:

– Гей, ви, зовсім озвіріли? Вам взагалі в інший бік! – Чіка спритно зірвала пояс з кинджалом з шиї антилопи, що тікала, і зістрибнула на землю. Влад-леопард мало не наскочив на неї.

– Геть з дороги, Чіка! Не дратуй мене, бо з’їм! – заревів він і вже було заніс над головою мавпи потужну пазуристу лапу, але Чіка блискавично вихопила з піхви кинджал. Влад-леопард опустив лапу, вигнув дугою спину і голосно зашипів.

– Дійсно, піду я від гріха подалі. Краще б ви антилопами залишалися, – сердито заявила Чіка і вклала зброю в піхви. – Стримай свій запал і нахилися, – звернулася вона до Влада. – Я тобі на шию пояс одягну. Пам’ятайте, ваш шлях лежить на схід до озера Вікторія.

Леопард неохоче нахилив голову, і мавпа накинула на його шию ремінець з піхвами, а сама пошкандибала до заростів колючого чагарника. Коли Влад-леопард перестав сердито бити хвостом, до нього підійшла Ліза і ніжно потерлася об його бік:

– Послухай, я навіть не помітила, як відбулося перевтілення. Мені так хочеться їсти, що готова кинутися навіть на слона, – сказала Ліза-леопард.

– Я теж голодний. Дарма Чіка влізла зі своїми порадами. Як вона мене дратує! Вдає, що все знає. Якщо така розумна, нехай сама тягне кинджал до цього пітона.

– Дійсно, – погодилася Ліза-леопард. 

***

Пара леопардів повільно йшла розпеченою полуденним сонцем саваною у напрямку лісу. Вони чуйно прислухалися, чи не пробігла в траві якась живність, але крім дзижчання комах не могли вловити жодного привабливого звуку. Під кущами низькорослої акації Влад-леопард помітив лаз у чиюсь нору. Підкравшись ближче, леопард вловив запах дичини. Звір обійшов нору з тилу і причаївся у траві. Ліза-леопард сховалася збоку від лазу. Чатувати здобич довелося недовго. Спершу з-під землі з’явилося сіреньке рильце, потім – розчепірені вуха, і з нори висунулася морда бородавочника. Леопарди застигли не дихаючи. Коли тварина повністю вилізла з свого укриття, Влад-леопард зробив стрімкий стрибок та іклами вчепився в шию своєї жертви. Бородавочник видав пронизливий вереск і затих. Але цього вереску виявилося достатньо, щоб привернути увагу любителів легкої наживи. Як тільки леопарди почали трапезу з кущів висунулася вишкірена морда великої сірої гієни з чорною скуйовдженою гривою: