Глава 9. Антилопи канни

Поки Джитуку йшов до чаклуна Табо, біля хатини Мамбо відбувалися дивовижні події. На світанку обидві чаклунки і діти вийшли у двір. В руках старшої був кинджал з прив’язаним до рукояті міцним шкіряним ремінцем. Мамбо витягла шию і, як тварина, принюхалася до повітря, потім глибоко зітхнула і на видиху видала дивний гортанний звук. Через деякий час з-за дерев вийшли дві антилопи канни. Витончені стрункі тварини з побоюванням озирнулися довкола і, не помітивши нічого підозрілого, рушили в напрямку хатини. Коли тварини підійшли, Мамбо пригостила їх фруктами та запропонувала дітям погладити антилоп. Ліза обережно простягла руку до однієї з них, антилопа чмихнула і відійшла на декілька кроків.

– Будь наполегливішою. Спробуй ще раз, – підбадьорила дівчинку молода чаклунка. Ліза зірвала пучок листя з дерева, що росло у дворі, і простягла антилопі. Та трохи потупцювала на місці, але все ж таки підійшла. Ліза віддала їй пучок і, поки антилопа жувала, почала гладити лискучу жорстку шерсть.

Тим часом Влад намагався приручити другу антилопу, але безуспішно. Коли він був вже близький до цілі, і тварина дала себе погладити, звідкись з дерева зістрибнула мавпа і сіла на спину антилопи. Та брикнула і побігла вздовж огорожі, що оточувала двір. Мамбо плеснула в долоні і закричала:

– Чіко*, припини, а то на черв’яка перетворю!

Мавпа спритно зіскочила на огорожу і скривджено сіла спиною до господині хатини. Антилопа тим часом зупинилася і, нахиливши голову, підійшла до Влада. Хлопчик дав їй печиво, що залишилося після сніданку.

– Ось ви і познайомилися, – посміхаючись сказала Мамбо. – А зараз обійміть своїх тварин і заплющіть очі.

Ліза недовго простояла із заплющеними очима, а коли зважилася їх відкрити, то побачила, що Влад та одна антилопа зникли. Ліза озирнулася. Вона хотіла спитати чаклунку, де її товариш, але гидка мавпа підстрибнула, схопила дівчинку за волосся і закричала їй просто у вухо:

– В тебе стирчать роги! І в твого приятеля теж!

Потім вона зістрибнула на землю і знову схопилася на огорожу. Ліза захотіла поправити зачіску, але  замість руки виявила чорне копитце. Вона перевела погляд на антилопу, що залишилася стояти у дворі, і побачила, як та трясе головою, ніби намагається скинути з неї довгі, гострі ріжки.

– Це ваше перше перевтілення. Деякий час ви почуватиметеся не у своїй тарілці, але швидко звикнете до нового тіла. Далі буде легше, – ласкаво сказала Ейо і потріпала антилоп за загривки. – Вам також доведеться звикнути до нашої мудрої Чіки. Вона, звичайно, іноді буває нестерпною, але у вирішальний момент у її голові можуть з’явитися розумні думки.

Мавпа підбігла до молодої чаклунки і охопила її за коліна. Ейо ласкаво потріпала тварину по голові, від чого Чіка скорчила задоволену мордочку.

– Будьте дуже обережні, – наказувала Ейо. – Бережіть себе. Нагадую, що на третій день ваші душі обов’язково повинні переселитися в людські тіла, живі чи мертві, не має значення. Тільки людина свідомо повинна кинути кинджал в обитель пітона Сельванга. Прямуйте весь час на схід. Чіці за вами не встигнути, так що допоможіть їй подолати савану, а як досягнете джунглів, вона сама дасть собі раду, – Ейо підняла мавпу та посадила її на спину Влада-антилопи.

– Не потрібна нам мавпа. Самі впораємся, – невдоволено пирхнув Влад і брикнув задніми копитами.

– Вона вам знадобиться, ось побачите, – наполегливо сказала Мамбо і одягла на шию Влада довгий шкіряний ремінь із прив’язаним до нього кинджалом.

***

Ліза швидко звикла до нового тіла, і пробіжка по савані здавалася їй дивовижною пригодою – шелестіння трав, щебетання птахів – так приємно на повній швидкості, набравши в легені свіжого повітря, мчати нескінченними просторами назустріч сонцю, що сходить. Але пишноту всієї картини псував буркотливий Влад:

– Я вам не кінь у цирку, щоб на моїй спині мавпа їздила! – обурювався він.

Але Чіка міцно вчепилася Владу-антилопі в гриву, заплющила очі від зустрічного вітру і вдавала, що нічого не чує.

– Невже вона така важка? – поцікавилася Ліза. – Якщо ти втомився, нехай сяде до мене на спину.

– Гаразд, нехай сидить. Тільки не розумію, навіщо вона нам?

– Прийде час – дізнаєшся, – не відкриваючи очей, гордо заявила Чіка.

Влад вирішив не відповідати зухвалій наїзниці. Навіщо марнувати такий чудовий день на суперечки з нахабною мавпою? В тілі антилопи він відчував себе повним сил та енергії, швидкість п’янила його. Він без зусиль долав купини і чагарники, зависаючи в стрибку над землею, як танцюрист у балеті. Вітер свистів у вухах і ніжно обвивав розпечене тіло.

– Слухай, Лізо, а це прикольно – бути антилопою! – із захопленням прокричав Влад.

– Авжеж, але я вже трохи стомилася. Може зупинимося, адже ще весь день попереду?

Наблизившись до узлісся акацієвого гаю, вони зупинилися, принюхалися і озирнулися.

– Тут десь пасуться наші. Пішли, познайомимося! – весело крикнув Влад-антилопа.

– А це зручно? – засумнівалася Ліза. – Ми ж не зовсім антилопи.

У розмову безцеремонно втрутилася Чіка:

– Ідіть своєю дорогою. Нічого знайомства заводити. Невже ви рогатих у житті не бачили?