Глава 7. Перевертень людина-леопард

Того ж ранку, коли Ліза, Влад і пантера з’явилися на пагорбі в африканській саванні, двоє підлітків, років чотирнадцяти, сиділи на узбіччі біля бензоколонки у невеликому африканському містечку і з захватом грали у комп’ютерну гру на своїх телефонах.

– Слухай, Бадд*, в тебе такий класний телефон! Нумо, кажи, де взяв? – із захопленням і ледве прихованою заздрістю звернувся один до іншого.

– Це мені брат свій старий віддав. Бач, тріщина на дисплеї?

– Ну і що? В моєму телефоні взагалі акумулятор мотлох. Знову підзарядити треба. Я його в одного туриста на базарі поцупив.

– Гаразд, Саєд*, не переймайся. Коли-небудь пофартить, заробиш на новий, – Бадд спробував заспокоїти приятеля.

Саєд вимкнув свій телефон і поклав його в кишеню шортів. Трохи помовчавши, він знову звернувся до товариша, що сидів поруч:

– Бадд, кажуть, що у твого брата смартфон найсучаснішої моделі з величезним обсягом пам’яті, скільки завгодно ігор можна закачати, і зависати не буде.

Бадд мовчки кивнув.

– А ще я чув, що він є членом Товариства Леопарда.

– Хто це тобі сказав? – пожвавішав Бадд. – Зізнавайся!

– Ну, Моніфа* нашептувала, – тихо промовив Саєд і знизав плечима.

– Моніфа?! А звідки ця дурепа може щось знати?

– Ти ж її знаєш – скрізь лазить, ходить від дому до дому, типу допомагає по господарству…

– Та їй давно пора стусанів надавати, язик відрізати і вуха, – сердито крізь зуби процідив Бадд, потягнувся за цигаркою, нервово закурив і закашлявся. – Викладай, що вона тобі ще розбазікала? – спитав він хрипким голосом.

– Ти ба! Дорогі цигарки! А тебе батько не лаятиме? – Саєд спробував направити розмову в інше русло, що не на жарт розлютило приятеля:

– Не ухиляйся і не бреши, а то братові розповім. Тоді і тобі, і їй буде непереливки!

Саєд вирішив не загострювати ситуацію. Він цінував дружбу Бадда і, крім того, не хотів зв’язуватися з Ганджу*, старшим братом свого приятеля.

– Кажуть, – Саєд знизив голос і ближче притиснувся до Бадда, – завтра опівночі у хатині лісового чаклуна відбудеться церемонія ініціації* нових хлопців у члени Товариства Леопарда.

– І мій брат буде там?! – з подивом вигукнув Бадд.

– Начебто має бути, – байдуже відповів Саєд і з виразом повної байдужості на обличчі став жонглювати піднятими з асфальту камінчиками.

– А ти знаєш, де вона знаходиться? – у голосі Бадда зазвучали вкрадливі, улесливі нотки. Саєд із задоволенням відчув зміну в настрої свого товариша і без поспіху почав свою розповідь:

– Коли мамця Гачи* захворіла, ніхто не міг їй допомогти. І ось ми повезли її до чаклуна Табо*. Він довго читав якісь заклинання, ходив навколо неї, а потім дав настоянку з трав та зміїної отрути. Через день мамця Гачи забігала, як молода.

– Пам’ятаєш, як туди дістатися? – вже серйозним тоном спитав Бадд і поклав руку на плече свого товариша.

– Так, але це далеко. На велосипеді дорогою десь годину їхати, а потім ще й лісом йти. А раптом поліція вистежить? Ти ж знаєш, що Товариство Леопарда заборонене, і закон такий є. Тепер з цим суворо, – поважно заявив Саєд, розуміючи, що в цій ситуації Бадд повністю залежить від нього. Але Бадд не збирався так просто віддавати лідерство:

– Чого це ти таким законослухняним став?! – сердито вигукнув він. – А підгрібати чуже – це законно?

Саєд втупив очі в землю і надувся. Від розмови приятелів відволік джип, що на великій швидкості наближався до бензоколонки. Машина різко загальмувала біля хлопців, обдавши їх дорожнім пилом. З джипа швидко вийшов високий, м’язистий, темношкірий чоловік і без вітання звернувся до підлітків:

– Пацани, зараз машину на заправку підгоню, поки заправляється, потрібно її помити. Даю п’ять баксів. Бігом за роботу!

Так само швидко, як з’явився, він сів у машину і вирулив до автомата. Хлопчаки підхопили відра та ганчірки і притьмом побігли до джипа. Закипіла робота. За п’ятнадцять хвилин машина була начищена до блиску. З-під товстого шару дорожнього пилу виступив майстерний стайлінг*: по обидва боки джипа були зображені леопарди, що біжать, а на капоті – паща розлюченого хижака.

Щойно машина була готова, підійшов господар:

– Молодці, гарна робота. Цей рік буде для вас щасливим, – посміхаючись, звернувся він до хлопців. – Той, кому пощастило першого дня місячного календаря, знайде багатство і успіх, – чоловік вийняв з кишені м’яту п’ятірку і простяг її Бадду. Коли хлопець брав гроші, то помітив на мізинці чоловіка гострий золотий кіготь. Кіготь був майстерно прикрашений якимись символами і займав половину фаланги пальця. Не прощаючись, господар джипа швидко сів за кермо, і машина з вереском та гуркотом стартувала з місця. Клуби пилу огорнули стоянку.

– Ось це жадюга! – обурено закричав Бадд услід джипу і в серцях сплюнув на землю. – дав п’ятірку і вважає, що нам пощастило. Ти бачив, який золотий пазур в нього на руці? Прямо-таки людина-леопард!

– Багаті люди гроші цінувати вміють, тому, мабуть, і багаті, – багатозначно промовив Саєд. Він був трохи приголомшений і наляканий тим, що побачив. Бадд злегка штовхнув його у плече: