Частина 34. "Голодні ігри".

Я різко розплющую очі та з великою важкістю підводжуся на ноги, намагаючись втримати рівновагу. Голова сильно паморочиться, через що я інтуїтивно хапаюся за неї, адже здається, що ось-ось впаду просто на сиру землю!

За мить, нарешті, до мене долинає спів птахів та шелест листя, з яким грає задеркуватий, легкий вітерець. Я можу відчути приємний, свіжий аромат зелені та сирість вологої землі. Де я? Що це за місце таке? Трясця… моя голова зараз лусне від болю! Перед очима все пливе, через що я не можу збагнути де я в біса опинилася.

— Вітаю, конкурсанти! — лунає дуже гучний та жвавий чоловічий голос, який відомий нам усім ще з минулих випробувань. — Нарешті всі прийшли до тями, а отже ми починаємо третій — вирішальний іспит цього конкурсу! Раджу слухати мене дуже уважно, адже я не повторюватиму цю інформацію двічі! Останнє змагання виявиться для кожного з вас доволі особистим та повчальним. Наразі ви знаходитеся в лісі, мапи якого ви зможете знайти в ваших особистих речах. Ми підготували для кожного без винятку рюкзак з тим, що може стати вам у пригоді впродовж випробування. Наповнення рюкзаків відрізняється, тому ми не забороняємо конкурсантам об’єднуватися в групи, або відбирати рюкзаки в інших конкурсантів. Також ви вочевидь помітили електронний браслет на своїх шиях, еге ж? Поки він перебуватиме на вас, його світло матиме зелений колір, однак, якщо цей браслет зняти, він змінить свій колір на червоний, чим позбавить вас подальшої участі. На цьому іспиті кожен сам за себе, а отже командна перемога неможлива! Переможцем конкурсу стане той, хто назбирає найбільшу кількість електронних браслетів суперників. Тобто ви мусите зняти їх з суперників… навіть силою. Все дуже легко! Знімай браслет — здобувай перемогу! Зокрема… кожен з вас має особисті карточки, які були вкладені вам у кишені організаторами іспиту. У разі перемоги, ви отримаєте вказані на картці привілеї! Це окреме заохочення для кожного без винятку! Не проґавте свій шанс на перемогу та розкішний бонус до неї! Всі конкурсанти, яких тим, чи іншим чином позбавлено електронних браслетів, будуть видалені з ігрового поля та… подальшої участі в конкурсі. Нехай удача не залишає вас!

Якого дідька? Що за «Голодні ігри» вони влаштували?! Юкі, певно, настільки завзята фанатка, що вирішила втілити книжкову ідею змагань у життя?! Та хай їй буде пусто! Вона ж не збирається вбивати нас? Я настільки починаю себе накручувати, що навіть звичайні думки здаються мені гострими цвяхами, які мені старанно забивають в голову!

— Боляче! — скрикую я та нахиляю голову вперед, обхоплюючи її обома руками.

Перед очима виникає спогад того, як я забігаю в будинок Кетсукі, де бачу дівчину, сидячою серед порожньої кімнати просто на підлозі. Коли я кличу її, вона підіймає на мене скляні очі й дарує хижу посмішку. Клята відьма починає голосно реготати, чим змушує мене заціпеніти на місці, адже я очікувала на зовсім інше! Невже їй вкотре вдалося зманіпулювати та перехитрити мене? Серйозно? Вона настільки вправна акторка, що я повелася на її відчайдушний крик про допомогу? Яка ж я дурна та наївна! Я чую голоси хлопців, які гукають мене з вулиці. Однак Юкі привертає мою увагу, промовляючи:

— Ти нікуди від мене не дінешся! — шипить вона, нагадуючи скажену зміюку. — Я дала обіцянку на могилі матері, що змушу доньку того мерзотника страждати! Однак послухавши вашу розмову, я вирішила змусити страждати вас всіх! Ви побачите чого варті ваші дружні зв’язки та ви самі! А я залюбки спостерігатиму за вашим падінням на саме дно, де вам й місце!

Кетсукі одягає маску, схожу на респіратор, яка перекриває пів її обличчя, і я нарешті помічаю клубні якогось дивного диму, що швидко розповсюджується кімнатою. Я не встигаю навіть пискнути, адже відразу відчуваю велику слабкість в тілі, варто мені вдихнути цей снодійний дим. Я заплющую очі й швидко втрачаю свідомість, падаючи на підлогу.

Тепер я все згадала. Мене підступно провели навколо пальця, а я наче метелик, полетіла на яскраве світло, гадаючи, що нарешті все це може скінчитися. Дурепа!

Випростовуючись, я роблю декілька глибоких подихів, наповнюючи груди свіжим лісним повітрям. Тепер нарешті до мене доходить, що вона влаштувала нам останнє випробування, загнавши нас в це місце. Дідько! Та я ж серед густого лісу! Лише зараз я починаю усвідомлювати де знаходжуся та що оточує мене з усіх боків. Високі дерева, не схожі на ті, що я бачила в таборі, здається, закривають саме небо своїми густими кронами! Я не бачу нічого крім цих клятих дерев, яким немає ані початку, ані кінця! Дійсно начиталася книжок, погань така! Ще й намагається нацькувати нас одне на одного!

Вони навіть наважилися переодягнути мене! Біла простора футболка та спортивні штани зеленого кольору… наче це якесь спортивне шкільне змагання, а не клята гра на виживання!

Рюкзак, про який зазначив чоловік, дійсно лежить за декілька кроків від мене. Однак перше до чого я торкаюся — той самий електронний браслет, який сковує мою шию. Кетсукі настільки ненавидить нас усіх, що вигадала яким чином нас можна принизити ще краще! Почепити ошийники, наче на собак, й наказати не знімати їх, адже одразу випруть з гри! Можливо, варто зняти з себе цю принизливу річ та покінчити з цим цирком? Звісно, мрія та боротьба пана Джираї надихає, але не настільки, аби терпіти чергове божевільне знущання!

Як я тільки могла повірити в її награне ридання? Чому взагалі в мене ойкнуло на серці, коли я почула як вона плаче мені у слухавку й благає допомогти? Та що зі мною не так, га?! Коли я нарешті почну думати головою, а не тимчасовими емоціями, які спалахують всередині мене?! Я насправді повірила, що Кетсукі Юкі має серце?! Та нехай йде до біса зі своїми правилами!

Однак торкаючись браслета, я усвідомлюю, що звільнитися не така вже й легка справа. Я намагаюся намацати якусь застібку, яка допоможе мені зняти це неподобство з себе, але натомість просто прокручую його, адже не знаходжу ані натяку як зняти цей клятий ошийник! Та що за бісовщина?! Мабуть, є якийсь ключ, чи щось на кшталт цього?! Я нишпорю в себе у кишенях, але знаходжу лише ту картку з особистим заохоченням, про яку йшлося у правилах.