Частина 33. Сімейні узи.

— Мебукі, дорогенька, сідай-но в це зручне крісло! — лепече Джирая-сама, намагаючись всадити мою заціпенілу матусю в просторій залі котеджу сьомої команди. 

Однак моя мати лише мовчки відштовхує його, коли він вкотре старається схопити її за плечі. Какаші тихо зітхає, схрещуючи руки на грудях, та стає в безпечний куток зали, вочевидь щоб не попастися під гарячу руку. Я й сама відчуваю як наближається біда, адже мати закипає все сильніше з кожною миттю. Ще трохи й в неї піде пара з вух!

— Нам дуже шкода пані… — починає Саске, але швидко затихає, зустрічаючись з розгніваним поглядом Мебукі. 

Нарешті я роблю декілька впевнених кроків вперед, зачиняючи за собою вхідні двері. Дивно, але серед натовпу я не бачила ані Юкі, ані її подружок з команди. Невже вона пропустить приниження власних поплічників крізь пальці? Моя мати може зруйнувати її химерний план: “перетвори життя Сакури на пекло”, але Кетсукі ніяк не реагує. Вона запевняла, що триматиме мене біля себе як у приказці: “тримай своїх друзів близько, а ворогів ще ближче”. Чи вона настільки довіряє моїй стійкості? Особисто я відчуваю себе на краєчку прірви, в яку мене зіштовхує власна матір.

— Невже тебе турбує наявність хлопців у моїй команді? Це ж абсурд, мамо! — суворо та впевнено рявкаю я. — Якщо чесно, я не пам’ятаю від тебе такої уваги навіть тоді, коли… 

Я запинаюся, дивлячись на мимовільних глядачів, які уважно слухають мене. Трохи розгублено я опускаю погляд, не маючи сили вичавити з себе згадку про смерть батька. Проте мати все зрозуміла. Вона відчуває, що саме я намагаюся сказати їй, адже ця сувора та непохитна жінка з важкістю набирає в легені повітря та помітно стримує емоції, які так і вириваються назовні. Певно, мені вдалося вивести її зі звичної рівноваги одним лише згадуванням про мого тата. 

— Навіює спогади, чи не так, Мебукі-чан? — лагідно усміхається Джирая-сама, кладучи руку на плече мами. Однак цього разу вона дозволяє подібний дотик до себе, стискаючи губи від незрозумілих для мене почуттів. Проте те, що дивує найбільше: її очі блищать від сліз, яких я не бачила, здається, років з десять. — Це все одно що повернутися назад у часі, еге ж, дорогенька? Ти була копією цього норовливого дівчати, шановна пані Харуно!  

Джирая-сама весело сміється, озираючись на Какаші, а я не можу збагнути: що в біса відбувається? Про що таке каже пан Джирая? Однак моя мама вкотре дивує мене радісною усмішкою, яка раптово з’являється на її обличчі. Охайними пальцями Мебукі змахує сльози з щік, та киває головою, погоджуючись. 

— Колись твоя бабуся так само приїхала забрати мене з конкурсу Джираї-сана. Це сталося рівно двадцять п'ять років назад, — пояснює вона. Мама знову змахує сльози з щік, продовжуючи усміхатися від світлих спогадів. — Кізаші… твій тато був частиною моєї команди, доню. Однак бабуся виступала проти мого перебування в команді з хлопцем, тому дуже розгнівалася, коли дізналася про це. Тоді погляди на життя моєї матері були більш консервативними, ніж зараз. Однак ми навіть й не мріяли жити в одному котеджі! Нашим кураторам такого й на думку б не спало! Сама лише наявність Кізаші в моїй команді змусила бабусю відчути сором! Уявляєш, що б вона подумала, дізнавшись про тебе, Сакуро? Їй безперечно стало б зле! Як і мені зараз! Одне діло просто перебувати в команді з хлопцями, а інше — жити з ними в одному домі! Це нонсенс, дорогенька!

Щастить, що мені на допомогу знову приходить пан Джирая, голосно регочучи з обурення матері, яке він намагається перетворити на жарт. Попри сльози теплих спогадів, невдоволення мами з приводу Саске та Наруто зростає, варто їй подивитися на хлопців, які стоять поруч та відчувають неабияке ніяковіння. Саске з Наруто опускають очі в підлогу, переймаючись незрозумілою провиною. Та хіба ми винні в обставинах, які змусили нас проживати разом?!

— Вони нагадують й нашу трійку, Мебукі! Ти б бачила їх на відборі! Це просто дивовижний збіг! — продовжує голосно розмовляти Джирая-сама, стараючись, певно, перекричати навіть думки моєї матусі. — Тому я й воюю за свій університет, люба! Наші діти — це майбутнє нашої країни! Ми прищеплюємо їм ідеали, які роблять наш світ кращим! Через таких людей як Кетсукі ми й маємо проблеми в Коносі, а бідна Цунаде постійні мігрені через це навіжене дівчисько! Цей клан розповсюджується, наче отрута, змушуючи одних дітей страждати та змінювати місце навчання, а інших опускатися до рівня мерзотників! На що тільки перетворилася Коноха, яку ти знала раніше! Це неподобство, Мебукі! Таким студентам не місце в моєму університеті, і тобі як нікому іншому відомо про це!

Мати зітхає, переймаючись словами Джираї-сама, але все ще помітно нервує.  

— Якби питання стояло лише в тому, що з нею в команді хлопці, я б дозволила їй подальшу участь, коли ви так прохаєте, вчителю! Однак, Джирає-сан, ви прекрасно розумієте причину мого прибуття. — Тон мами стає надзвичайно серйозним. — Це не дитячі забавки! Спершу я відправила за нею свого секретаря, однак, та маленька погань подзвонила мені й мала неабияку нахабність погрожувати! Не вистачало лише того, щоб мені погрожувала дитина! Цей клан зруйнував моє життя, забравши людину, яку я кохала більше за життя! Я не дозволю їм відібрати ще й мою дитину! Якщо обирати між донькою та вашими ідеалами, я не вагаючись оберу мою дівчинку! Досить й того, що Кізаші віддав своє життя через ваші безглузді принципи!

Вона важко зітхає, нарешті сідаючи, або навіть краще сказати: — падає в крісло. Мама нагадує грозову хмару, яка вся іскриться від гніву. Історії Юкі та моєї мами не збігаються, адже Кетсукі переконувала мене в татусевій зраді, а мама наголошує, що в усьому винуватий клан самої Юкі! Сподіваюся, те стерво чує кожне слово, бо я завжди стоятиму на стороні моєї сім’ї, не вірячи жодному слову сторонніх людей!

— Кізаші був талановитим юристом, — зітхає пан Джирая. —  На жаль, ті якості, які він ввібрав від мене, не дозволили йому відмовитися від справи, яка врешті-решт й згубила його життя.