Частина 22. "Тримайтеся разом! ", або все йде шкереберть ще від початку!

Яскраве ранкове проміння лагідно ковзає по шкірі, повільно пробуджуючи мене від сну. Я підіймаюся з ліжка та на деякий час зависаю, аби прийти до тями. Крізь розчепірені віялом пальці грайливо прослизають сонячні промінчики, з якими я бавлюся, не поспішаючи розпочинати цей насичений день. Усмішка з’являється на моєму обличчі, коли до мене долинають з коридору гучні крики Наруто, який вочевидь вже про щось лається з Саске. Так приємно відчувати себе на своєму місці! Попри всі складнощі та небезпеку я відчуваю, що я саме там, де маю бути! Здається, за плечима розкриваються крила, які здіймають мене з ліжка назустріч новому дню. Так багато всього ще чекає на мене попереду, так багато чого залишається нерозв’язаною загадкою! Життя вражає своєю багатогранністю, адже ще зовсім недавно я відчувала, як все потроху затягує пітьмою, змушує мене підкоритися обставинам. Та насправді крім мене самої ніхто не ладен вирішувати, яким буде моє майбутнє!

Швидко одягнувшись, я відчиняю двері, вдихаючи на повні груди звабливий аромат свіжої кави та запашного сніданку. Какаші вдумливо читає книгу та сьорбає гарячий напій з охайної білої чашки, сидячи на дивані. Він тримається доволі стримано ще з вчорашнього вечора, через що відчувається наскільки вчителю не подобається химерність нашої команди. Що ж поробиш? Ми маємо співпрацювати навіть попри те, що наші погляди на деякі речі не збігаються. Тим часом Саске помічає мене, вітаючи своєю радісною й дуже привітною усмішкою. Навіть волосся стає дибки від такої щирості на його обличчі! Наруто ж здається дуже зануреним у свої думки, адже він доволі неохоче жує шматок грінки, не реагуючи на все, що відбувається довкола нього. Його погляд блукає просторою вітальнею, зупиняючись на мені лише тоді, коди я сідаю напроти.

— Ранку! — усміхаюся я, махаючи рукою задумливому хлопцю, аби той повернувся до нас на землю.

— Доброго ранку, Сакуро, — каже Саске, ставлячи переді мною маленьку чашечку. — Кави, або чаю?

Наруто лише робить ввічливий кивок головою, продовжуючи відсторонено обмірковувати щось. Поведінка хлопця настільки дивує, що мені вже неабияк цікаво: які це думки поглинають геть усю увагу настільки безтурботного шибайголови?

— Віддаю перевагу чаю, дякую, — відповідаю я, проте, самостійно беру гарячий чайник до рук. — Я й сама можу…

— Ні, дозволь, будь ласка, — дуже чемно, але доволі наполегливо говорить Учіха, забираючи чайник в мене з рук, ненавмисно торкаючись мене пальцями. — Дозволь трохи подбати про тебе.

Він обережно наливає паркий напій в мою чашку, і я із захватом вдихаю п’янкий аромат настояного чаю. Цей напій настільки терпкий, що я можу відчути це лише за запахом! Мій світ настільки змінився, що я вже й не пам’ятаю коли в останнє пила ранкову порцію чаю, аби наповнити свій день бадьорістю!

— Тримай, — проникливо дивиться на мене Наруто, пропонуючи мені тарілку з нарізаним лимоном.

Він вражає мене своєю загадковістю в цей буденний ранок! Невже перший іспит настільки спантеличив його? Я обережно беру запропоновану мені тарілку, не зводячи погляду з блакитних очей, які тепер здаються мені доволі стурбованими.

— Як ти догадався, що я п’ю чай лише з лимоном? — сміюся я, намагаючись послабити напруженість, яка починає турбувати мене. — Дякую!

Проте обличчя Наруто лише на мить осяює усмішка, яка швидко зникає, ховаючись за доволі незвичним холодним виразом. Узумакі встає з-за столу, не промовляючи жодного слова, й прямує нагору, змушуючи мене відчути занепокоєння.

— Не турбуйся, — спокійно каже Саске, ставлячи свою чашку на стіл, після чого допитливо зазирає мені в очі. — Ти готова до сьогоднішнього випробування?

— Так, — усміхаюся я, намагаючись повернути собі той гарний настрій, з яким я прокинулася сьогодні вранці. — Як ніколи!

Учіха усміхається, обдаровуючи мене доволі лагідним поглядом, від чого я дещо ніяковію, торкаючись рукою шиї. Щось не так з ними обома, адже вони поводяться геть підозріло!

— Час висуватися! — доволі різко та неочікувано каже вчитель, хляпаючи книжкою так, що я мимоволі здригаюся. — Не запізніться! Всіх кураторів збирають в бібліотеці, тому ви маєте бути готовими до будь-якої підстави від клану Кетсукі. Жоден з нас не має права перебувати в одній будівлі з командами, тому щоб не сталося, будьте разом. Сакуро, тримайся хлопців й не дозволяй нікому з інших команд збентежити себе. Вони вочевидь підготували для вас щось підступне, адже з вчорашнього вечора вхід до будівлі, де ви складатимете іспит, був заборонений навіть кураторам.

Після його слів я відчуваю як тремтять мої руки. Хто взагалі підбадьорює настільки бентежливим чином? Я намагаюся щось сказати, проте, слова, наче застрягли в горлі. А початок цього дня був таким казковим! Певно, я надто розслабилася й почала потроху втрачати пильність!

— Все буде гаразд, вчителю, — розриває гнітючу тишу дзвінкий голос Наруто, який встиг на цей момент непомітно спуститися у вітальню. — Я обіцяю.

Здається, я здогадуюся, що відбувається! Доволі холодні фрази пустуна Наруто, вдумливий погляд та досить дивна стриманість у поведінці! Вчитель провів бесіду з Узумакі! Навіть мені знадобився тиждень, аби прийти в себе після його застережень та маніпуляцій! Бідолашний Наруто… скільки ж часу знадобиться йому, аби повернути собі звичну безтурботність? Не впевнена щодо Учіхи. Саске не виглядає занадто стурбованим, скоріш спокійним та напрочуд дбайливим й уважним. Какаші сконцентрувався лише на Наруто, чи Саске теж зачепило цими нав’язливими настановами? Це якась маячня! Чому ми мусимо потурати його забаганкам? Таке враження, що саме він намагається розсварити нашу команду зсередини. То, можливо, саме йому й не слід довіряти?

Я швидко допиваю свій чай та підводжуся, аби скоріше піти подихати свіжим весняним повітрям. Проте побути наодинці з думками мені не вдається, адже хлопці з Какаші слідують за мною. Дійсно… вже час висуватися на іспит. Дідько! Крім чаю я так нічого й не вкинула в шлунок!