Частина 21

Я спостерігаю за грою хлопців, відчуваючи як поступово моє терпіння починає тріщати по швах. Гучні вигуки шанувальниць, від яких я з відразою жмурю носа; допитливий погляд Хінати, яка палко реагує кожного разу, коли Наруто зупиняється, аби подивитися на мене; червоне від гніву обличчя Саске, який, здається, змагається вже не з командою супротивника, а лише з задерикуватим Сасорі.

Сонячне світло таке яскраве та привітне в цей день. Я дивлюся на чисте небо, наповнюючи груди приємним ароматом цвітіння та весняної свіжості. Мій погляд ковзає довкола, і я з подивом намагаюся збагнути: що в біса я роблю? Все це не приносить мені жодного задоволення! В день, коли я вперше потрапила до сьомої команди, я відчувала, що усі складнощі — це все пусте! Моє серце бажало змін! І що відбувається зараз? Я відчуваю кайдани чужих бажань та очікувань, які сковують мене по ногах та руках. Я боюся зробити, щось, що може зашкодити іншим, проте, в цей самий час я закриваю очі на найголовніше — на саму себе! Чого бажаю саме я? Стояти та відчувати цю кляту напругу? Розв’язувати проблеми дорослих, які самі ж їх і створили? Дзуськи!

— Тримай, — усміхаюся я дівчині, яка округлює очі від того, що я віддаю їй кофтину хлопця, від якого у неї перехоплює подих. — Віддай це, будь ласка, Саске.

— Звісно! Дякую! — палко говорить вона, розглядаючи одяг, наче дивовижну реліквію.

Розвертаючись спиною до хлопців, я відчуваю як за моїми плечима розпростовуються крила. Ось чого я прагну! Робити те, що захочу! Я вже й забула як це прекрасно відчувати себе вільною! Потурання іншим не зробить мене щасливою! Чхати я хотіла на те, чого вони прагнуть!

Я впевнено крокую до котеджу, жадібно ковтаючи повітря, наче вперше за довгий час почала дихати вільно. Заходячи до своєї кімнати, я жбурляю той клятий гумовий м’ячик кудись під ліжко, де йому саме місце! Так, сенсею, цей вибір вам не сподобається, проте, я нарешті відчуваю себе добре!

Обережно складую книжки до купи та усміхаюся сама собі. Оце так! Невже, це все від самого початку було настільки легким? Розводячи руки в сторони, я піддаюся назад та падаю на м’якеньке ліжко, сміючись, наче дитина від звичайної забавки.

— Я обираю себе! — кричу я, радіючи від того, що цей клятий тягар нарешті зникає, звільняючи мою душу.

Сонячні промінчики осяюють мою невеличку кімнату, і я вперше помічаю яка вона світла та гарно облаштована! Кожен день я приходила сюди, зажурена гнітючими думками, навіть не дивлячись на те, що мене оточує. Великий білий стіл, який тягнеться вздовж всієї стіни, здається мені дуже вишуканим та гармонійним. Просторе ліжко з м’яким матрацом та білою плюшевою ковдрою, яка дарує приємне задоволення одним лише дотиком. Велике вікно з широким підвіконням, на якому розкидані декоративні білі та сірі подушки, наче змальоване зі сторінок модних інтер’єрних журналів. У мене в кімнаті є навіть декоративна гірлянда, якої я не помічала до цього моменту! З щирою усмішкою я торкаюся до неї, розглядаючи маленькі лампочки, які звисають шторкою зі стіни.
Глухий стук у двері привертає мою увагу, і я швидко прямую, аби відчинити її. Переді мною стоять втомлені від гри хлопці, з непорозумінням розглядаючи моє щасливе обличчя. Я така рада бачити їх! Тепер мені немає сенсу уникати зустрічі з ними, адже я вже зробила свій вибір!

— Все гаразд? — збентежено питає в мене Саске.

Я зі сміхом підходжу до них, обіймаючи обох одночасно, наче дітей, цупко хапаючи їх за шиї. Вони не пручаються, але відчувається, що вони геть не розуміють, що зі мною коїться.

— Так! Нарешті все гаразд! — кажу я, відсторонюючись від них.

Моя усмішка змушує хлопців насторожитися на якусь мить, проте, вони все-таки починають усміхатися мені у відповідь.

— Сталося щось добре? — радісно запитує Наруто, чухаючи потилицю.

— Просто, — відповідаю я, — мені вже не терпиться розпочати іспит!

На порозі я бачу Какаші-сенсея, який зосереджено розглядає мій щасливий вираз обличчя, зводячи брови. Напевно, він очікує пояснень, проте, на цей раз я не бажаю псувати собі настрій нескінченим читанням моралі та закликом до розважливості! Я лише вітаю вчителя й одразу переводжу свою увагу на хлопців.

— Хутчіше переодягайтеся! — майже проспівую я. — Ми маємо повеселитися перед завтрашнім іспитом. Хто зна, можливо, це буде наш останній день в таборі! Ви згодні?

— Я вже гадав, що ніхто цього не запропонує! — радісно викрикує Наруто. — Цей тиждень був неперевершено нудним!

— Вперше погоджуюся з цим телепнем, — усміхається Учіха, відразу отримуючи стусана від друга.

Вони настільки загорілися ідеєю святкування, що в обох заблищали очі від радості. Дійсно… ми надто занурилися в рутинні справи та клопоти, забувши приділяти увагу на вагоміші речі, які нас й зробили сьомою командою. Потроху нас почали затягувати в дорослий світ, який тепер здається одним великим випробуванням, який геть виснажує й вичавлює всі життєві соки. Зараз я розумію фразу: не поспішай дорослішати.

— Зачекайте! — волає Наруто, біжучи нагору, — ми швидко!

Саске не відстає від друга, сміючись від того, як Узумакі перечіпляється та з вереском падає на підлогу, утворюючи гучний, глухий звук, який лунає другим поверхом. Вони такі щасливі! Здається, я вже починала забувати як весело нам буває разом!

— Отже, — тихо промовляє Какаші наближаючись до мене, — ти все для себе вирішила, чи не так?

— Ви маєте рацію, вчителю, — усміхаюся я й прямую до своєї кімнати, завершуючи неприємну для себе розмову.

Ми збираємося у нашій бесідці, накриваючи стіл різноманітними смаколиками, які приніс для нас Какаші-сенсей з їдальні. Він відпросив нас з обіду, змусивши писати всіх пояснювальні записки, адже правила перебування у таборі напрочуд суворі. Нас запевняли, що перебування в цьому місці може бути навіть небезпечним, проте, наразі я навіть думати забула про це. Всю територію охороняють люди в чорних костюмах, наче ми перебуваємо в якомусь фільмі! Вони не розмовляють з нами, уникаючи будь-кого навіть тоді, коли хтось безпосередньо звертається до них. Куди б ми не пішли, ми маємо звітувати про це кураторам, та писати пояснювальні записки кожного разу, коли ухиляємося від чіткого розпорядку нашого дня. Все доволі прозоро, як на мене. Жодних підстав, аби турбуватися через власну безпеку! Цунаде-сан та Джирая-сама дуже постаралися!