Частина 20

Тиждень наполегливої підготовки до іспиту минув дуже швидко, і я дійсно відчула, що таке бути «третім зайвим». Какаші щодня вранці виходив зі мною з котеджу, аби хлопці вірили в те, що він тренує мене окремо від них, хоча насправді він кожен раз йшов у справах, залишаючи мене на весь день в бібліотеці. Не скажу, що це погано, адже табірна бібліотека — це надзвичайно затишне місце, розташоване осторонь котеджів та зони дозвілля. Величезні панорамні вікна наповнюють простору залу денним світлом, а краєвид лісу чарує погляд та надає відчуття спокою і комфорту. Проте навчання окремо від команди змусило мене відчути, що я зробила декілька кроків назад.

Самотність огорнула мене своїми цупкими мацаками, здавлюючи до нестерпного відчаю. Усі ці дні я майже ні з ким не розмовляла, з головою занурюючись у книжки та гнітючі роздуми. Невже, цей вибір наприкінці й справді зробить мене такою самотньою? Без хлопців все це випробування здається мені позбавленим жодного сенсу. Тільки зараз я зрозуміла наскільки звикла до них. Повертаючись у вечорі до котеджу, я замикалася в чотирьох стінах, аби уникнути зустрічі, якої насправді бажала всім серцем. Доки я не зроблю остаточний вибір, я вирішила дотримуватися усамітнення, аби Какаші не довелося знов провчати нас. Я навіть не уявляю, чи чиню правильно, адже напруга у команді, на мій погляд, лише зростає через мою відчуженість.

Сьогодні останній день перед екзаменом і я за звичаєм сиджу в бібліотеці, читаючи одну з книжок, якими заставлений весь мій стіл. Не скажу, що це прекрасне місце популярне серед інших команд, адже наразі зі мною лише троє відвідувачів, які з нудьгою гортають сторінки книжок, дивлячись більше у вікно, ніж у підручник. Я важко зітхаю, потягуючись від незначної втоми, коли на сусіднє місце сідає Наруто та спокійно дивиться на мене.

— Давно не бачилися, — з усмішкою каже він.

Його погляд такий проникливий, що я навіть ніяковію від цих великих блакитних очей, які уважно спостерігають за мною. Хлопець схиляє голову в бік, вивчаючи вираз мого обличчя, але я одразу ж згадую слова Какаші та байдуже дивлюся назад у книжку.

— Так, — ввічливо усміхаюся я, — набридло вчитися в котеджі?

Наруто дзвінко сміється, привертаючи увагу конкурентів, які тепер з зацікавленістю дивляться на нас. Плітки завжди цікавіші за нудне навчання, еге ж? Я напружуюся, закриваючи підручник, й сердито дивлюся на Наруто через його гучний сміх.

— Я просто скучив за тобою, тому вирішив навідатися до тебе, — відповідає Узумакі.

Він дивиться прямо в мої очі, наче очікує на щось, але я ігнорую цю пряму провокацію, даруючи хлопцю чергову ввічливу усмішку, та беру наступну книжку зі стопки. Узумакі зітхає, напевно, не отримавши бажаного, але не заважає мені продовжувати читання.

Насправді я не можу сконцентруватися на жодному слові, і все доводиться перечитувати декілька разів, проте, я вдаю, що наполегливо готуюся до іспиту. Господи, чому він досі сидить тут та розглядає мене? Наруто підпирає голову рукою та лягає на стіл, відверто нудьгуючи, але все ж таки сидить мовчки. Його наче підмінили! Він сам на себе не схожий: такий спокійний та стриманий, аж не віриться! Несподівано Наруто бере гумовий м’ячик, який віддав мені Какаші та починає крутити його, розглядаючи з усіх сторін.

— Цікаво, — тихо шепоче хлопець, — навіщо він розділив нас, коли жодного разу не сидів з тобою в бібліотеці? Невже, сенсей вважає, що ми заважатимемо тобі? Чи є щось інше, чого ми не знаємо?

Отже, він також помітив, що Какаші зробив це навмисно? Чекайте, звідки Наруто дізнався, що вчитель не ходив зі мною до бібліотеки? Ми виходили з котеджу одночасно протягом усього тижня!

— Звідки ти знаєш, що він не приходив до бібліотеки? — здивовано запитую я, відкладаючи книгу.

— Ми за тобою стежили, — усміхається Наруто у відповідь, грайливо опускаючи очі. — Сидіти за підручниками доволі нудно, а пограти в детективів — напрочуд весело.

Я ледве стримую сміх, накриваючи долонею рот. Вони грали в детективів? Це звучить досить кумедно! Уявляю як вони стежили за мною та Какаші, ховаючись за деревами та кущами як у гумористичних фільмах. Якщо Наруто дуже гармонійний в цьому амплуа, то Саске навіть в моїй уяві виглядає занадто смішно та незграбно.

— То Саске також десь поруч? — ошелешено питаю я, не стримуючи веселої усмішки, та озираюся.

— Ні, він мені б не дозволив втрутитися, — сміється Наруто, радіючи через зміну мого настрою. — Саске грає в баскетбол. Треба ж якось підтримувати гарні відносини з альянсом. Проте мені не кортить грати, якщо тебе немає серед глядачів. Перед ким хизуватися моїми сталевими м’язами?

Узумакі демонстративно напружує руки, граючи м’язами, які приховує тканина його кофтини. Він радіє моїй увазі, а я нарешті відчуваю, що самотність відповзає від мене назад до темних закутків.

— Дуже мило, дякую, що підняв настрій! — щиро сміюся я, куйовдячи його світле волосся рукою.

Проте Наруто бере моє зап’ястя та стискає його, дивлячись мені в очі з такою серйозністю та палкістю водночас, що в мене миттєво перехоплює дихання. Спершу я ціпенію від зосередженого погляду його очей, але наступної ж миті, швидко вириваю руку, відчуваючи шалене серцебиття через такий, задавалося б, безглуздий вчинок. Що відбувається?

— Мені вже час, — кажу я, розуміючи, що мій голос тремтить.

Дідько! Мені кортить вдарити себе по щоці, аби прийти до тями! Через слова Какаші я все сприймаю надто близько до серця! Напевно, Наруто не має на увазі нічого такого, але тепер мені здається, що кожен його погляд, кожен рух та надмірна увага — це прояв недоречної зацікавленості! Від думки про те, що він може відчувати щось до мене, мої щоки стають червоними, і я підскакую з місця, наче ошпарена. Я збираю книжки до купи, залишаючи в руках лише той підручник, який я так і не змогла прочитати, та вихоплюю з його рук гумовий м’ячик.

— Я з тобою! — не вагаючись говорить Наруто, наздоганяючи мене у дверях.