Частина 18

Я вже давно помітила, що вранці панує якась дивна магія. Коли світ потроху просинається від мороку, і всередині вирує щось дуже тремке. Таке відчуття, наче ти ладен впоратися з будь-чим, хоча ще у вечорі здавалося, що виходу зовсім немає. Енергія наповнює тіло, і ти відчуваєш, як за спиною випростовуються крила. Магія ранку робить з мене казкову істоту, яка готова до відчайдушної боротьби. 

Я виходжу на ґанок гуртожитку та наповнюю легені свіжим повітрям. Ранковий холод змушує на якусь мить зіщулитися, але всередині розливається приємне відчуття бадьорості. Я дивлюся перед собою, уявляючи щирі усмішки хлопців. Ще вчора я вагалася, проте, наразі відчуваю у собі сили перегорнути увесь світ догори ногами! Мені кортить якнайшвидше побачити свою команду та почати цей буремний шлях, який лякав мене напередодні. Моє серце відкрите цьому бурхливому світу! Щаслива усмішка осяює моє обличчя і я впевнено крокую сходами, тягнучи за собою велику валізу, яка гупає по кожній сходинці. 

— Доброго ранку, — вітає мене незнайомий голос, і я завмираю, зустрічаючись поглядом з допитливими карими очима. — Ми не знайомі особисто, тому я вирішив надолужити цю прикру обставину. Мене звати Сасорі!

Хлопець з рудим волоссям та яскравою привітною усмішкою раптово простягає мені руку. Цей несподіваний вчинок насторожує мене, але мені відомо, що його команда – наші союзники. Я з подивом роздивляюся його обличчя, шукаючи нещирість, та мені не вдається розпізнати підстави у його радісних очах. 

— Сакура, — спокійно відповідаю я, стискаючи його теплу долоню. 

— Я допоможу! — радісно викрикує хлопець, забираючи мою валізу.

Він діє досить невимушено та не припиняє усміхатися. Я не можу зрозуміти, що він задумав, але нічого не станеться, якщо я дозволю цьому хлопчині допомогти мені доперти речі до адміністративного корпусу. Валіза надто важка, тому я навіть рада неочікуваній допомозі. Я прибираю руку з ручки валізи та дякую йому. 

Дорогою до місця збору Сасорі теревенить, не замовкаючи ані на хвилину. Я уважно слухаю та спостерігаю за його діями, та цей хлопець зовсім не схожий на підступного ворога, який ладен встромити ножа мені в спину. 

— Ти така насторожлива, — сміється він. — Весь час напоготові, наче я можу вкусити. 

Ніяковіючи, я заправляю пасмо за вухо, опускаючи очі від сорому. Цей хлопець не зробив геть нічого, аби я настільки відверто підозрювала його. 

— Так помітно? — шарію я. — Вибач, я не звикла до несподіваного знайомства. Особливо, коли усі команди ладні вчепитися одне одному в горлянки заради цієї клятої перемоги. 

Вперше за час нашого спілкування у мене на обличчі з’являється усмішка. Сасорі дивиться на мене та не приховує помітну радість від полегшення. Він лагідно торкається моєї голови та щиро усміхається у відповідь. Його дотик змушує мене округлити очі та ще більше почервоніти.

— Я радий, що це не через те, що я тобі не подобаюся. — Він збиває мене з пантелику своїми словами. — Я чув, що ті навіжені фанатки побили тебе, тому цілком зрозуміло, чому ти так перелякалася, побачивши мене біля гуртожитку. Я не хочу, аби ти боялася мене, ми ж союзники. Я на твоєму боці. 

Коли він прибирає руку, я торкаюся того ж самого місця, поправляючи волосся. Та насправді я роблю це підсвідомо, наче не розумію: чи це відбулося насправді? 

— Так, — збентежено відповідаю я. — Дякую за розуміння.

Чомусь я не можу пересилити себе та подивитися на нього. Його впевненість змушує мене відчувати ніяковіння. Крім Наруто та Саске ні один хлопець не проявляв до мене такої люб’язності. Якщо вони були вимушені зблизитися зі мною через іспит, то цей Сасорі немає жодних підстав.  

— Ти все ще відчуваєш скутість, — усміхається він, дивлячись у небо. — Я надто тисну на тебе? Вибач, я доволі щира людина, тому звик проявляти свої почуття. Скажу відверто, Сакуро… ти мені подобаєшся, тому я вирішив зробити перший крок. Я кажу тобі це, аби відповісти на твоє запитання: “що йому від мене треба?” Я бачу це у твоєму погляді. Хочу, аби між нами з першої миті знайомства все було відверто та щиро. Домовилися?

— Що? — Моє серце ойкає від цієї несподіваної заяви. 

Вперше мені кажуть про таке прямо в лоба. Подобаюся? Тобто… як дівчина подобаюся? Це що зізнання? Напевно, моє обличчя геть червоне від несподіванки. Попри ранкову прохолоду, я відчуваю, що мені надто спекотно. Не може такого бути! Це лише прояв дружньої підтримки. Неможливо казати таке незнайомій людині! Він безумовно не має цього на увазі!

— Я знову тебе злякав? — сміється Сасорі. 

Я обережно торкаюся холодною долонею щоки, відчуваючи як палає моє обличчя. Я вже майже звикла, що розгублююся, коли зі мною щось трапляється вперше, але мене дратує, що я не ладна поводитися впевнено. Напевно, він також вважає мене слабкою? Дівчина, яка лякається звичайного вітання або безтурботної прогулянки вздовж алеї. Що може подобатися в людині, яка сіпається від простих слів, чи ніяковіє через дотик? 

— Ні, просто ти дуже прямолінійний, — усміхаюся я у відповідь. — Це вперше мені кажуть, що я подобаюся комусь, зазвичай, люди говорять протилежне. Мені приємно, що нарешті думка про мене починає змінюватися. Я цього й прагнула.

Я звикла бути суворою старостою, яка лише дратує погляд своєю присутністю. Це дуже незвично, але неабияк приємно чути, що я комусь подобаюся як людина. 

— Все так і є. — Хлопець зненацька зупиняється, хоча ми майже дібралися місця призначення. — Проте я бачу, ти не зовсім розумієш мене. Сакуро, ти подобаєшся мені не лише як людина. Я спостерігав за тобою протягом деякого часу, і тобі вдалося привернути мою увагу. Та ти приваблюєш мене як дівчина. Я розумію, що ти не знаєш мене, тому це не зізнання, а лише факт. Я зізнаюся тобі, коли ти зможеш дати мені щиру відповідь. Чи можу я вважати нас принаймні друзями?

Раптово дме вітер, граючись з моїм волоссям та розкидаючи його у різні сторони. Усе всередині мене вирує. Йому вдалося приголомшити мене настільки, що на якусь мить я навіть забуваю як слід дихати. Моє обличчя настільки палає, що мені соромно через те, що він бачить моє зніяковіння. Я не можу приборкати ці бурхливі відчуття. Я подобаюся йому? Справді? Вперше мені зізнається хлопець, і це настільки приємно, що я не знаю, що й казати.