Частина 9

Вільних кімнат у пансіоні немає, адже це село достатньо популярне місце серед туристів, особливо у вихідні дні. Та Какаші дозволяє нам залишитися на цей раз у себе в номері. Він щотижня робить бронь заздалегідь. Якби не вчитель, нам довелося б тремтіти від холоду та голоду десь на вулиці, проводячи цю ніч просто неба.

Та навіть у найгіршому випадку, це була б дуже романтична подія. Пригадую, як раніше я любила з батьком ночувати в наметі, розглядаючи літнє небо, посипане, як мені тоді здавалося, яскравими блискітками. Я приходила у захват від падучої зорі та миттєво загадувала бажання, яке щодуху викрикувала в голос, аби ця зірка, неодмінно почула моє щире прохання.

А зараз ми щільно вечеряємо за рахунок Какаші-сенсея, який не дуже радий апетиту, з яким ми проковтуємо замовлену їжу. Хлопці не їли з самого ранку, тож накидаються на свої тарілки, наче дикуни. Я ж намагаюся дотримуватись етикету, але не відстаю від них у кількості з'їденого. Емоційна втома збуджує апетит не менше фізичної, а в моєму випадку вони пробудили просто звірячий голод.

— Це вперше і востаннє, сьома командо, — тягне сенсей із розпачем. — Насолоджуйтесь…

— Какаші-сан – найкращий! Замовте ще смаженого восьминога! У цьому пансіоні чудовий кухар, треба буде заїжджати сюди частіше! — співає Наруто з набитим ротом, чим змушує мене хіхікнути від свого щасливого вигляду.

Та на мій подив Какаші-сенсей замовляє своєму нахабному підопічному ще одну порцію. Мені навіть здається, що він усміхається, але маска на його обличчі не дозволяє зрозуміти, чи це усмішка, чи вже нервовий тик.

Дорогою до кімнати я відчуваю, що весь обслуговчий персонал – від адміністратора до прибиральниць – свердлить нас несхвальним поглядом. Мені стає навіть ніяково, але збагнути, чому всі перешіптуються за нашими спинами, я не можу.

І вже заходячи до кімнати, я бачу розстеленим лише один двоспальний футон, і нарешті до мене доходить усвідомлення, звідки в очах усіх цих людей горить такий затятий осуд. У маленькій кімнатці повинні ночувати двоє хлопців, один дорослий чоловік і дівчинка-підліток. Мої щоки заливаються фарбою від сорому, який наче хвиля, накриває мене з головою.

— Усього… один футон? — шепочу я, опускаючи очі.

— І що? Спатимемо в одязі, не велика біда, — махає рукою Наруто, завалюючись на ліжко. — Щоправда, місця обмаль.

— Ти дурень, чи прикидаєшся? — шипить Саске. — Сакура – дівчина, вона не може спати із трьома чоловіками в одному ліжку!

— Ти себе щойно назвав чоловіком? — питає Наруто, розпливаючись в хитрій посмішці. — Гучна заява!

Якби не вчитель, хлопці зчепилися б, розвернувши цей нещасний футон з єдиною ковдрою та двома подушками догори дриґом. Він рознімає цих двох дурнів, свердлячи обох гнівним поглядом, чим відбиває будь-яке бажання полізти знов у бійку.

— Іди, ночуй на пляжі, ідіоте, — пирхає Учіха із-за спини сенсея.

— Я ж замерзну і захворію, ти мене взагалі не цінуєш, — награно ображається Узумакі, граючи наче актор-невдаха.

— Дурні не хворіють! — схрещує руки на грудях Учіха.

— Досить, — кричить учитель, не стримавшись через їхню суперечку. — Спати на одному футоні ми не будемо! Я піду, спитаю, чи є у них ще хоча б один двоспальний футон, а якщо пощастить, то знайду три односпальні!

— Послухайте, я можу лягти просто на підлозі, так ви втрьох зможете поміститися на… — починаю я дуже впевнено, але мене перебиває незадоволене цокання.

Хлопці мотають головами, не бажаючи вислуховувати мої переконливі аргументи. Насправді це дуже чемно з їхнього боку: вони намагаються поводитися гідно, але, зізнатися чесно, я впевнена, що ці двоє просто викаблучуються. Занадто дивна їхня манера поведінки, як на мене. Можливо, я не знаю їх надто добре, але все одно такої добродушності та альтруїзму від цих бовдурів не очікую задарма.

— Що за маячня? Дівчина не спатиме на підлозі! — усміхається Наруто. — Краще хай там сплять Саске та вчитель, а ми з тобою чудово помістимося на футоні, Сакуро-чан!

Який же він дурень! Мені залишається лише зітхнути та несхвально закотити очі на такий жахливий прояв гумору від Узумакі.

— Ще одне слово і я за себе не відповідаю, йолопе! — цідить Учіха крізь зуби. — Хоча я згоден, що спати дівчині на підлозі не найкраща ідея. Гадаю, сенсей розв'яже це питання, чи ми віддамо футон Сакурі.

— Дякую, що віриш в мене, Саске, — сміється Какаші. — Це ви ті, хто не думав, як і де їм ночувати, а розв'язувати проблеми доводиться мені! Якщо адміністрація не матиме футонів, то я ляжу із Сакурою, а ви з Наруто поміститесь десь на підлозі.

— І ви називаєте себе вчителем? — невдоволено мимрить Наруто. — Спати на одному футоні зі своєю ученицею… Чи це не сюжет однієї з ваших книжок?

Від слів Наруто стає ніяково навіть мені. Варто лише пригадати те, що я побачила в тому журналі, відразу стає зле. Невже… спати з хлопцем в одному ліжку обов’язково прирівнюється до такого? Краще ночувати на пляжі!

— На відміну від вас двох, — суворо каже сенсей, — я не бачу в Сакурі дівчину. Вона для мене дитина, така сама, як і ви. Ні про що таке я й не думаю, Наруто. А ось, судячи з твоїх фантазій, мені, як вашому наставнику, варто спостерігати за вами ретельніше.

Не чекаючи реакції хлопців, Какаші виходить з кімнати на пошуки зайвих футонів, тим самим закриває нетактовну тему.

Мені настільки соромно, що я готова провалитися крізь землю. Вуха горять так сильно, що доводиться сховати їх за волоссям. Мені кортить піти за Какаші, аби не залишатися з цими двома в тісному приміщенні та згоряти від стиду. Та Саске раптово хапає мене за руку, ховаючи за своєю спиною від Наруто, наче той може завдати мені шкоди. Його вчинок настільки вражає, що я навіть не встигаю чинити відсіч, і лише піддаюся його волі, ціпеніючи в глибокому здивуванні.

Що взагалі відбувається, га?

— Ви обидва… — роздратовано випалює хлопець, — я не дозволю дівчині ночувати з вами в одному ліжку! Це зганьбить її репутацію!