Частина 8. Даремна подорож?! Можливо, це й безглуздо, проте аж ніяк не дарма!

— Отже, ви приїхали сюди, аби змінити те, що написали в бланках? — запитує сенсей, вислухавши історію про те, як ми вирушили на його пошуки. — В такому разі мушу засмутити вас, сьома команда, ваші бланки я віддав перед від'їздом вчителю Гаю. Напевно, він як завжди занадто захопився тренуванням власної команди й не здав бланки вчасно. Ви здолали цей довгий шлях дарма. Мені шкода.

Слова вчителя, наче крижана вода, яка подібно руйнівній хвилі, змиває геть усі надії на перемогу та бадьорий настрій. Ще кілька секунд я не можу повірити в те, що щойно розповів нам Какаші, тому я округляю очі від подиву, намагаючись усвідомити заради чого я взагалі сиджу на цьому пляжі. У хлопців так само бракує слів, адже ми на мить застигаємо в гнітючому мовчанні, лише переглядаючись, аби перевірити, чи нам не почулося.

Здав?! Він здав наші бланки?

Зітхаючи, я накриваю долонею обличчя та намагаюся заспокоїтися й прийти нарешті до тями. Наруто щось тараторить, але я не чую його слів, бо в мене перед очима проноситься весь цей довгий суботній день: моя перша пригода за довгі роки. Хіба все це може бути дарма? Хіба ті почуття, які я відчула вперше, – марні?

Від спогадів сьогоднішнього дня на моєму обличчі мимоволі з’являється усмішка. Мені зовсім не прикро через те, що я опинилася тут, на морському узбережжі, у компанії хлопців з еліти, яких я так не хотіла бачити у своїй команді. Мені ледве вдається стримати сміх від того, наскільки безглуздим здається той принциповий світогляд, який зараз руйнується на очах. Та дівчина, яка з огидою спілкувалася з однолітками та уникала будь-якого порушення правил, тепер ні про що не жалкує! Стрибнути з другого поверху гуртожитку хлопців? Ховатися під вчительським столом та згорати від сорому через те, що побачила в дорослому журналі? Бігти світ за очі, аби знайти те, що тепер немає ніякого значення? Це, на мою думку, найпрекрасніше, що може статися! Я відчуваю як життя наповнює мене. Воно вирує всередині, змушуючи серце битися швидше! Хай вся ця подорож немає жодного сенсу, але це найкрутіша пригода з усіх, які зі мною траплялися!

Я не шкодую, що ми вчинили так, як вчинили. Мені весело згадувати про те, як у мене перехопило подих від появи Куренай у викладацькій! І цей перший обід, з'їдений поза стінами моєї кімнатки! І неперевершена прогулянка парком! І те, як сильно мені кортіло знову побачити морське узбережжя, пробігтися босоніж по холодних хвилях та вдихнути солений морський аромат на повні груди!

Мені знову хочеться мріяти про щось, крім навчання. Мені кортить відкривати цей світ; жити, а не існувати в тих кайданах, які я начепила на себе!

Навіть цей автобус з непривітним водієм не зіпсував те враження, яке залишається зі мною після заходу сонця. Як же приємно відчувати прохолоду моря, стоячи по щиколотки у воді, і проводити цей чудовий день, махаючи сонцю на прощання! Я завмерла пліч-о-пліч з хлопцями так само як і вони, зачарована краєвидом. І ще досі пам’ятаю тепло їхніх рук на своїх долонях… навіть зараз, сидячи біля вогнища. Можливо, це й безглуздо, проте аж ніяк не дарма!

День добігає свого завершення, а єдине, про що я шкодую, – це те, що він ось-ось закінчиться! Нехай нам так і не вдалося забрати ці дурні бланки, проте, у нас все ще є шанс виправити помилку, адже, головне те, що ми прагнемо цього всім серцем!

— Ні! — несподівано викрикую я, повертаючись до реальності, — сенсею, ви не праві, це все недаремно!

— Що ти кажеш, Сакуро? — голос Какаші-сенсея здається таким задоволеним, ніби він нарешті почув щось правильне від нетямущого учня.

Чи спеціально він зробив це все з нами? Невже ця людина з неймовірно пронизливим поглядом може навмисно щось прорахувати наперед? Він випромінює таке щастя, що мимоволі замислюєшся про те, чи цей чоловік геній, або просто навіжений?

— Погоджуюся зі старостою, — розпливається в усмішці Наруто, — це безперечно був недаремно прожитий день! Принаймні він буде одним із тих, що я надовго запам’ятаю.

— А ти як вважаєш, Саске? — звертається сенсей до Учіхи. — Згоден з командою? Пам’ятаю, ще вранці ти не вірив у перемогу. Чи змінилася твоя думка за цей день?

— Я так розумію, ми підбиваємо підсумки засвоєного уроку, чи не так, сенсею? — зітхає Саске, схиляючи голову на бік. — Я гадаю, що ви досить спостережлива людина і бачите те, що ми досягли певної згоди в нашій команді. Відповідаючи на ваше запитання, маю зазначити, що я вважаю безглуздою саму ідею стрімголов вирушити за вами, не обміркувавши все як слід. Проте день, проведений пліч-о-пліч з членами моєї команди, не вважаю позбавленим сенсу. Я радий, що ми опинилися тут, й безглуздо було б саме приховувати правду. Однак час змарнований, і завтра ми станемо посміховиськом перед іншими командами – це факт.

— Точно, зовсім забув сказати вам про вечірку на честь початку вашого змагання! — награно белькоче вчитель, дивлячись на нас так грайливо, що кортить кинути в нього чимось важким. — Проте ці представницькі картки можуть зачитувати самі автори, які їх писали. За бажанням. Варто лише вчасно зазначити це. Як я й казав, це лише формальність. Було б дуже прикро, якби у вас залишилася та ж думка одне про одного, що й на початку дня, коли ви писали ті папірці. Не варто читати з листка, просто кажіть те, що відчуваєте насправді, і ви будете найкращими на цій офіційній частині банкету!

— Точно… він геній, — шепочу я собі під ніс.

Він справді все спланував, і це вражає настільки, що я й не помітила, як почала захоплюватися цією людиною. Пригадуючи, як байдуже Какаші ставився до шкільного статуту та поведінки своїх учнів, я починаю розуміти, що навіть це було не просто так. Він завжди намагається діяти таким чином, аби було комфортно насамперед учням, а суворі правила іноді лише заважають студентам відкритися та проявити себе. Я й сама надто довго стримувалася через норми, нав’язані суспільством, але Какаші бачив це та розумів, що лише я одна можу допомогти собі позбутися цих рамок.