Частина 3. Сьома команда. "Перетнемо фініш разом"!

За декілька хвилин до оголошення старту:

Куренай-сенсей стоїть навпроти команд, дивлячись на конкурсантів зухвалим поглядом. Це приваблива жінка з густим темним волоссям та виразними червоними очима, ось тільки її зовнішність — омана для кожного, хто не знайомий з нею особисто. У нашій школі вона одна з найсуворіших, найвибагливіших вчителів. Один лише погляд Куренай-сенсей одразу ж спонукає до абсолютної покірливості, наче вона володіє якоюсь технікою гіпнозу. За роки викладання ця жінка отримала бездоганну репутацію в стінах Конохи. Ходять чутки, що одного учня було відраховано через порушення дисципліни на її уроці. Можливо, це лише плітки, але на заняттях Куренай-сенсей завжди панує ідеальна тиша й покора її вказівкам. Ідеальний викладач фізичної культури та основ здоров’я! Якщо уявити на її місці Какаші-сенсея, одразу перед очима виникає картина цілковитого хаосу, розладу та каліцтв. Його учні навряд чи дожили б до випуску цілими та неушкодженими.

— Ваше головне завдання – дістатися фінішу, зробивши коло стадіоном. Перемога команди зараховується тоді, коли фінішну межу перетнуть усі троє конкурсантів. Правила прості, еге ж? У вас є п’ять хвилин, аби розім’яти м’язи та підготуватися. — Голос вчителя здається доволі суворим, ніби ми маємо ось-ось вирушити в битву, а не просто пробігти якесь коло.

Всі мовчки розминають тіло, починаючи з шиї, плавно переходячи донизу. Встаючи навпроти хлопців, я нервово прикушую губу, обмірковуючи план. З нас трьох я в найгіршій формі, і жодна розминка не може змінити моє становище! Дивлячись на Шикамару, я бачу напругу на його обличчі. Він невдоволено спостерігає, як Чоуджі відкриває чергову пачку якихось крекерів, навіть не думаючи, що підводить свою команду. Нара мовчить, на відміну від Яманака, яка аж іскриться від гніву. Ця дівчина волає, знімаючи стружку з бідолашного товстуна. Хіната ж здається мені дуже спокійною, тримаючи руки схрещеними на своїх величезних грудях. Зустрічаючись зі мною поглядом, вона посміхається, демонструючи свій вискал. Двоє хлопців з її команди слухняно розминаються в передчутті забігу.

— Нервуєш? — На мій превеликий подив, ласкаво усміхається Наруто.

Це неабияк насторожує мене, тому я мимоволі збільшую між нами дистанцію та насуплюю ніс. Чому він такий привітний до мене? Зазвичай після такої чемності з його боку можна очікувати будь-які підступи. Інші вважають його добрим та милим, але я завжди страждаю від його жартів, зовсім не помічаючи жодного натяку на ці якості.

— Я в нормі, — неохоче відповідаю я, дивлячись на Саске, який щойно окликнув мене.

— Що думаєш? — Учіха виглядає серйозним, здається, він чекає від мене подальшого плану дій.

— Гадаю, що вони вже набрали потрібну кількість конкурсантів. Самі поміркуйте, замість п’ятнадцяти заявлених команд вийшло всього десять. До того ж двоє вже залишили відбірковий тур, навіть не взявши участі в ньому. Цього має бути достатньо. Отже, я вважаю, що можна не боятися програшу, адже вони щойно зібрали усі команди. Їм це не вигідно…поки що.

— Тоді навіщо нам бігти це коло? — незадоволено пирхає Наруто, закочуючи очі.

Цей хлопець помітно не має бажання перенапружуватися. Іноді мені здається, що ми з ним геть з інших світів, і мені ніколи не вдасться зрозуміти його. Він надто легковажний та несерйозний. Навіщо йому мучити себе участю в такому складному іспиті?

— Напевно, на відбіркових турах вони дивляться на наші навички та розподілять нас на команди таким чином, аби наші сили були в балансі. Це лише теорія, — я знижую плечима, але одразу ж завмираю від того, що спадає мені на думку. — Та якщо замислитися, це не матиме ніякого сенсу! Баланс сил у конкурсі не важливий, це ми зрозуміли ще з першого відбіркового туру. Їх цікавила лише командна робота.

Ми самі обрали собі тих, з ким почуваємося найкомфортніше! Яка ж я дурепа! Чому не здогадалася раніше? Не хотіла вірити, що це можливо? Тільки ми вагалися до останнього, решта учнів зробила свій вибір майже одразу! Нам говорили на вступі, що трійка повинна боротися пліч-о-пліч, а це означає, що вони повинні дуже добре ладнати одне з одним. Який сенс розлучати вже сформовані групи людей? Ті, хто вагатимуться та не зможуть вчасно зробити вибір – в меншості, як і сталося у нашому випадку.

— Нарешті, — дзвінко та задоволено лунає голос Саске, — я дійшов такої ж думки відразу, коли почув промову Куренай-сенсей. Вони сподівалися набрати п’ятнадцять команд, тож наразі все іде трохи не за планом. Зайвих прибрали, отже десять команд сформовані. Навіщо мучитися і розподіляти всіх, якщо конкурсанти зможуть зробити це й самостійно? “Не забивайте голову думками”. Мені здалося, що вона натякає нам не обирати людей за якимись конкретними перевагами. Цінується командна робота, тому ти маєш рацію, Сакуро. Ми сформована команда.

— Мені байдуже, якщо чесно. — Підтягується Наруто, позіхаючи. — Мене все влаштовує в цій команді, якщо вона буде постійною. Староста дуже розумна. Ти, Саске, теж. Хоча, звісно, ти не такий кмітливий, як вона, але безперечно маєш кращу фізичну форму. Та й за бажанням старосту можна підтягнути, отже все чудово!

— Отакої? А що ти можеш дати нашій команді, йолопе? — розлючується Учіха, роблячи дуже роздратований вираз обличчя.

— У сенсі? — дивується Узумакі. — Я ідеальний в усьому, тож вам неабияк пощастило!

Його усмішка здається мені вкрай радісною. Невже він справді не проти бути в одній команді зі мною? Агов, я ж та староста, до якої він чіплявся усі ці роки! Я не можу навіть уявити, що він говорить це щиро. Проте на відміну від Наруто, я категорично проти. Ми дійсно повинні здолати багато випробувань разом заради перемоги, а потім ще й навчатися в одному університеті. Ні! Я точно не хочу, аби ці припущення виявилися вірними! Я не хочу бути з ними в одній команді! Якими б чудовими союзниками вони не були!

— Усім приготуватися! — віддає наказ Куренай-сан.

Ми нічого так і не змогли вирішити. У нас немає плану. Та найжахливіше з усього – я настільки пригнічена, що не маю сил, аби змусити себе налаштуватися на боротьбу. Наруто ляскає долонею мене по спині, підбадьорюючи своєю дратівливою усмішкою. Він дратує своєю нещирістю, адже я знаю, якій підступний він всередині. Це лише маска, а під нею ховається безглуздий шибайголова без особливих амбіцій та цілей! Зіщулюючись від його дотику, я рушаю до старту, аби не бути близько до нього та його товариша лицеміра. На душі шкребуться кішки, бо я надто засмучена через усі ці припущення. Вперше в житті я хочу помилятися!