Розділ 1.2

Це був сонячний ранок, білий сніг грайливо блищав на деревах, цей ранок був першим для юної принцеси, але останнім для трьох убивць вампірів. Вони мовчки сиділи в в’язниці. Наймолодший Терон, на вигляд хлопець років сімнадцяти, з темно-каштановим волоссям та жовтими як золото очима, повз них не могла пройти жодна дівчина, не оглянувшись, єдине що видавало в ньому вампіра, були білосніжні клики на вишневих губах. Молодому вбивці не було страшно, він знав на що йде, Терон хвилювався за свою хвору мати та чотирьох молодших сестричок. Хто про них попіклується, якщо його не стане.
Біля Терона сидів чоловік років тридцяти, його звали Влас в чоловіка було довге волосся, темно-синього кольору та сірі очі, його клики було видно тільки коли чоловік посміхався. Вбивця думав як його понесло на таку ризикову справу, якщо можна було залишитися в столиці, з жінкою, та дітьми. Тепер кому вони потрібні, хто про них попіклується уряд ні, вони їм і дарма не потрібні. Чоловік чудово розумів, що вони все одно не будуть жити спокійно, тому що цього разу він перейшов дорогу дуже серйозним людям. Якби Влас знав, що все так скінчиться, вампір попрощався б з родиною.
Біля Власа сиділа гарна дівчина, Лада в неї було руде кучеряве волосся до плечей темно-бордові очі, і як сніг на вишневих губах красувались білі клики. Вбивця просто шкодувала що не встигла вчасно перегризти горлянку першій доньці Гєллі, тому що саме вона перша закричала, її почули вартові.
-Дурне дівчисько. – Тихо, з досадою вимовила Лада.
-Нічого, ми всі знали на що йдемо, але не всі думали що так все скінчиться. – Заспокоюючи дівчину сказав Влас, поклавши руку на плече Ладі. Чоловік знав що вона звинувачує себе, в тому, що їх схопили.
Раптом двері в камеру відчинились, до вампірів зайшли п’ять вартових.
-На вихід! – Сказав один із вартових.
-Що, вже? – Розгублено спитав Терон.
-Вже, вже!!! – Глузливо відповів другий вартовий…
Вампірів довго вели по пустому коридору викладеним білою плиткою з високою білосніжною стелею, час від часу вони бачили величезні вітражні вікна, на яких була зображена частина історії клану демонів. Коли вони вийшли на вулицю яскраве сонце вдарило вампірам в очі, вони прижмурились.
Подивитись на страту зібралась вся столиця. Коли вампірів вивели на вулицю, всі замовкли, навіть діти які гралися, було чути тільки кроки. Першого до Гільйотини підвели Терона, хлопчина вже був готовий через мить попрощатись з головою. Як раптом страту спинив темний володар.
-Цієї ночі! – Почав Арон.
-Моя дружина народила сьому доньку, саме тому по старому звичаю, я відпущу вампірів! Але з покаранням, у вигляді вигнання до кінця життя. Вартові допоможуть вампірам покинути кордон королівства! – Промовив король демонів. Фізіономії всіх присутніх перекосило.
Темний володар не хотів, щоб перший ранок його донечки почався з кровопролиття. Все-таки, кожен заслуговує на другий шанс.