4

Щойно вони зайшли на подвір’я, Соля розгорнула книгу й заходилася шукати закляття, яке допомогло б остаточно приборкати геловінські декорації. Марко тим часом сів на лавку й терпляче спостерігав за нею, поки вона гортала сторінки, бурмотіла собі під ніс і час від часу кидала на нього підозрілі погляди.

— Ти завжди так насуплена, коли читаєш, — раптом зауважив Марко. — А ще накручуєш пасмо волосся на палець, коли нервуєш.

Соля завмерла, так і не перегорнувши сторінку.

— Звідки ти знаєш, що я нервую?

— Бо ти вже втретє накручуєш те саме пасмо.

Вона негайно прибрала руку від волосся.

— Марку, ти можеш хоча б хвилину помовчати?

— Можу. Але мені цікаво, чому ти так мило сердишся.

Соля повільно підвела на нього очі.

— Оце вже ненормально.

Вона знову втупилася в книгу й почала шукати пояснення. Спершу їй здалося, що Марко лише вирішив познущатися з неї після всіх пригод з капелюхом, але його поведінка справді була незвичною — він говорив те, що зазвичай залишав при собі, а після власних слів дивувався не менше за неї.

— Слухай, а ти часом не відчуваєш нічого дивного? — запитала Соля.

— Відчуваю.

Вона насторожилася.

— Що саме?

Марко на мить замислився, ніби намагався зрозуміти власні відчуття.

— Наче я говорю швидше, ніж встигаю вирішити, чи варто це озвучувати.

Соля швидко перегорнула сторінку. У розділі про побічні ефекти невдалих заклять вона знайшла кілька рядків, які змусили її насупитися ще дужче. Коли магія виходила за межі початкового задуму, вона могла зачепити не лише предмети, а й людей поблизу, посилюючи те, що вони намагалися стримувати.

— Ой ні…

— Що там?

— Мабуть, коли я намагалася зупинити капелюх та інші декорації, магія зачепила тебе.

Марко подивився на неї з цікавістю.

— І що тепер?

— Не знаю. Але, здається, ти почав говорити все, що спадає тобі на думку, навіть якщо зазвичай промовчав би.

Він деякий час дивився на Солю, а тоді несподівано сказав:

— Ти мені подобаєшся.

Соля завмерла. Навіть гарбузи на подвір’ї, здавалося, на мить перестали хихотіти. Марко теж здивувався власним словам, проте не відвів погляду.

— Я не збирався говорити це саме зараз, — додав він. — Але… уже сказав.

Соля відчула, як обличчя зрадницьки палає. Вона могла б пожартувати, відмахнутися або вдати, що не почула, однак Марко дивився на неї так відкрито, що жоден звичний спосіб порятунку не спрацював.

— Гаразд, — нарешті промовила вона, хапаючись за книгу. — Зараз усе виправлю.

— А якщо я не хочу, щоб ти виправляла саме це?

Соля підійняла на нього погляд.

— Марку!

— Вибач. Я ж не спеціально. Просто тепер, здається, мені складніше тримати думки при собі.

Вона знову схилилася над сторінками, намагаючись зосередитися на пошуках. Їй потрібно було повернути магію до початкового стану, і бажано до того, як Марко розповість їй усе, про що думав від першого дня їхнього знайомства.

Якщо бути відвертою, саме останнє лякало її найбільше.