Тоді Солум не знав, що йому треба було робити. Він потрапив у той глухий кут, який довгий час готувала адміністрація в Місті.
Тоді він вирішив просто продовжувати бути гарним другом. Він казав компліменти, завжди підтримувати.
Солум розумів, що він не отримує те ж саме добро, що віддає. Він витрачав багато своєї енергії, а у відповідь отримував краплі уваги. Та все одно вважав, що так й повинно бути.
Та єдине, що не давало спокою Солуму це була його інтуїція. Вона ніколи його не підводила. Цього разу він відчував, що коли урок, який він повинен засвоїти закінчиться, то і їх спільна історія поступово знайде свій кінець.
Та проходили тижні, і нічого так не відбувалося. Але його все одно не полишало передчуття змін.
І Солум все таки почав готувати себе до того, що на його почуття Іванка не відповість взаємністю…