Після того нічного погрому, Солуму перестали снитися сни. Це було величезною втратою для нього. Він просто не міг уявити, як жити без них.Тоді безодня повністю поглинула Солума.
Він бачив, як всі навколо живуть звичайне безтурботне життя. Та Солум не розумів, чому він не міг теж так жити — радіти, сміятися й бути собою.
Він знав, що все ще можна виправити. Потрібен лише один крок вперед. Та Солум вже не бачив у цьому ніякого сенсу. Він бачив як минають дні, а він нічого не може вдіяти.
Солум відчував біль безпомічності. Він розумів свій великий потенціал — бачив шлях вперед, але все одно вибирав незмінність. Страх невідомості переважав.
І єдиний спосіб змінити все — жити допоки біль залишатися тим самим, не переважить труднощі змін.
Безодня…