Ніч, коли Місто сколихнулося

Місто тихо й мирно спало… Ніхто не передчував біди. Лише дощ повільно й не поспішаючи капав по дахам будинків…

Та ось в далечині з'явився вогник, потім другий, третій. То були вони. Вони крокували, поступово виходячи з ратуши.

 Їх було багато — десятки, може навіть сотні. Кожен ніс з собою вогонь.

В деяких будинках почали прокидатися люди, почувши звуки з вулиці. В поодиноких загорялися свічки.

 До них приходили першими. Люди адміністрації були невблаганними — заходили в будинки, громили все у пошуках будь-яких доказів співпраці з Опором. А якщо таких людей знаходили — розправа була неминуча. Будинки тих спалювали, а власників хапали із собою.

Минуло тридцять хвилин, а на горизонті вже горіли щонайменше з десяток будинків. Вогонь все більше охоплював місто.

 Головною ціллю адміністрації був дух Солума. В адміністрації вважали, що знищити його означало б знищити весь опір.

Світало… А його так і не могли знайти. Майже кожен будинок піддався обшукам. Багато з них були спалені. Та дух Солума ніяк не могли знайти. 

Аж поки вони не дісталися до хатинки, що стояла на високому пагорбі. Вона здавалася занедбаною, заахаращеною й покинутою. Ніхто й не думав, що там хтось житиме.

А саме там і спав собі мирно дух Солума… Він не чув всього того хаосу — його будинок стояв осторонь від усіх інших. 

Та з часом люди адміністрації дісталися і до нього…