Однієї ночі наснився Солуму дуже незвичайний сон. Настільки реалістичний і цікавий…
Солум опинився посеред переслідування. Атмосфера страху й жаху вирувала всюди. Здавалося, що всі його страхи накинулись на нього разом.
Солум біг далеко й швидко. Його переслідували у великому місті, серед високих хмарочосів.
Та він забіг у глухий кут. Нікуди більше дітися. Лише дві невідомі двері. Щось підказувало йому, що краще йти наліво. Солум послухав свою інтуїцію. Він зайшов туди — і в мить усе затихло… Тиша… Наче світ поставили на паузу.
Солум озирнувся навколо. Було темно й прохолодно. Лише через прогалини у дошках було видно денне світло.
Це був старенький дерев'яний будинок. Він навіював атмосферу старовини й села… Вікна були щільно завішенні якоюсь тканиною. Дошки поросли зеленими лозами. В кутку стояли старі предмети інтер'єру: шафа, письмовий стіл, ліжко. Тут хтось раніше жив…
Солум зробив кілька кроків вперед і побачив великі двері. Вони на диво не були замкнені. Солум доклав достатньо багато зусиль, щоб відчинити їх. І ось його осяяло денне світло. Він поглянув уперед…