В місті було оголошено програму “Ізоляції”. Вона передбачала поступове ізолювання від соціуму та оточуючих.
Під особливим записом “Строго заборонено” був один пункт, що виділявся — “Кохання та будь-які почуття до інших”.
Основним аргументом прихильників культу розуму на питання “Чому?” було: “Почуття кохання є неприпустимим. Воно протирічить засадам успішного розвитку Міста.”
Після цього Місто остаточно втратило надію на можливість примирення двох течій думок.
Непокірні були змушені почати діяти підпільно, ховаючись у темряві. Їх запал надії на щасливе життя ніколи не згасав. Солум завжди відчував це. Навіть коли розумів, що все намарно.
Саме тоді він і став невільником своєї ж в'язниці. Солум сподівався, що колись відбудеться чудо… І він зможе знову стати самим собою. Так Солум був змушений грати чужу собі роль.
Темрява насувається…