Минали дні, а в життя Солума нічого так і не змінювалося… Він досі проводив день у день у тому укритті. Здавалося, що проходили роки, а це були лише години.
Люди то з’являлися в його житті, й так швидко і зникали. Солум не звик бачити стільки різноманітних людей. Раніше його оточували його друзі та сім'я, а там сотні інших людей.
Та один з днів повністю змінив його життя. Наглядач як і раніше похмуро сидів на виході й не випускав нікого, без дозволу батьків. Авжеж, за дверима вибухають снаряди, не найкраще місце для проведення часу.
Солум відчував, що той день відрізнявся від усіх попередніх. Щось повинно було статися. І він не помилився — ввечері в Солума з'явилися сусіди — двоє дівчат.
Одна з них була ровесницею Солума. Звали дівчину Райза — її ім'я не просте. Воно означає піднесення і возвеличення.
Друга років на три старша. Звали її Лейла. Вона була в укритті не сама — разом з маленьким братом і матір’ю.
Вони відрізнялися від всіх інших. Зазвичай в укритті були малеча зі своїми батьками й літні люди.
Солуму легко вдалося знайти спільну мову з ними. Їм теж було нічого робити в укритті… Це був перший раз, коли Солум по-справжньому послухав свою інтуїцію…
Це несподіване знайомство справді підбадьорило Солума. Нові друзі принесли в його життя сенс і віру в наступний день.