Розділ 26. Крапка

  Я прокинулася. Це все був сон, окрім того, що нас таки зловили кілери і ми таки були прив'язані спинами один до одного. Тепер я знала, що він може зробити, і це було явно неправильним рішенням, бо навіть кілери не заслуговують смерті. Ніхто не заслуговує на смерть. Я тихенько покликала жінку, що проходила повз мене. Вона нагнулася і запитала:

— Чого тобі?

— Водииии, - хрипким голосом відповіла я.

  Вона пішла мені по воду, я штовхнула Артура.

— Ми звідси виберемось, правило — нікого не вбивати.

— Ми не вийдемо звідси живими, якщо нікого не вб'ємо, - відказав чоловік.

— Вийдемо, я завжди довіряла тобі, а тепер ти довірся мені. 

— Але, Саллі…

— Ніяких Саллі, ой, навпаки, Саллі, але не зараз, - посміхнулася я.

— Окей, - в його голосі я почула сміх. 

  Я знала — ми виживемо. 

   Жінка принесла мені води, я нарешті випила щось за день. Мені стало легше, і я попросила її подати воду й Артуру, а потім підставила їй підніжку, вона впала, але цього нам вистачило, щоб скочити на ноги і забрати в неї пістолет. Авжеж, час дорогоцінний, і доки ми лежали, Артур розплутував мені і собі мотузку, в цьому він був майстер. 

  Раз — і ми на ногах. 

Всі виставили на нас свої пістолети, а я мовила:

— Ви справді хочете вбивати нас і бути, як прості ляльки?

— Які ляльки?! - злісно перепитав велетень з мого сну.

— Ляльки, якими користуються, а потім кидають, - продовжила я.

— Та як ти смієш! - розгнівалася одна жінка і збиралася вдарити мене, але Артур перехопив її руку і влучним прийомом повалив на землю.

— Відпусти її, - сказала я до Артура.

  Він послухався мене.

— Ви беззахисні! Як ви смієте щось таке казати! Ми ж можемо прикінчити вас у будь-який момент!

— Тому й сміємо це казати, бо нам нема що втрачати, а вам є що. 

— Що ти маєш на увазі?

— Я вчора зв'язалася з офіцером поліції, ми пішли з ним в кафе, а потім він непомітно причепив на мене жучки, він думав, що я не помічу, але я помітила і не стала їх знімати. В мене була чуйка, що я потраплю в таку ситуацію, і всі розмови, що були тут і там, і побиття вже є записаними, думаю, вам краще тікати, доки є час. Ваші імена не раз тут проскакували, тому я б на вашому місці тікала.

— Це неправда! - вигукнув той велетень.

— Правда! Хочеш, зніму? - сміливо мовила я.

Артур мимоволі торкнувся моєї руки, він не хотів цього.

— Ой, я ж коли її несла, відчула жучок, але подумала, що це сережка, - сказала незнайома жінка.

— Дурепа! Як можна було подумати, що це сережка?

— Темна ніч. На моєму місці ти б сам нічого не зробив!
— Зробив би!

  Жінка спохопилася і дістала пістолет. 

— Мені на вас усіх плювати! Я тікаю звідси. 

  Мені й не довелося інших довго вмовляти, вони всі зразу втекли. 

 Артур ошелешено дивився на мене.

— Що, справді?

— Дурнику, звісно, ні, я все видумала, - посміхнулася я.

— Що? Ти так просто з ними всіма розібралася? Значить, таки була сережка?

— Ага, бабусина реліквія. А що, потрібно було їх вбивати?

— Ні.

— Ну, тоді мовчи і давай поїдемо звідси, - відповіла я.

   Я йому не розказала, що насправді жучки були, і Георга вже арештували, а натомість спустилася з ним до моря. Через воду пристрої перестали працювати, і ми побігли по берегу. Я ступала на пісок і раділа, що можу жити. Мені не хотілося думати, що буде далі, а хотілося жити теперішнім моментом. Біля пляжу нас очікувала машина, так я домовилася з поліцією, що вони дадуть мені машину, і саме на пляжі. Мені все життя снився сон, що я буду тікати з пляжу, і от це пригодилося. Я розуміла, що нам потрібно втекти, хлопець вбивця, а значить, його також буде шукати поліція... Ми з Артуром востаннє поглянули на півмісяць, що яскраво світив, і потонули в поцілунку, а потім застрибнули в машину і вирушили туди, куди очі дивляться. Життя коротке, треба жити. Крапка.