Розділ 22. Сором

Я вже забігла в залу, підійшла до барної стійки і замовила просто воду. Алкоголь я ніколи не любила, а щось інше випити тут, окрім води, було неможливо. До мене підсів один красивий чоловік. Правда, він був не такий красивий, як Артур. В Артура рідкісні зелені очі, а ще коли він перефарбував волосся у коричневе, то виглядав прекрасно. Стоп. Чому я про нього думаю? Так, треба переключитися на цього красеня. 

— Добрий вечір, - усміхнено заговорила я.

  Це був чоловік одного віку зі мною. Чорне попелясте волосся і блакитні очі. Він повернувся до мене і посміхнувся:

— Чи можна таку леді запросити на танець?
  Я вдала, ніби засоромилася, і галантно простягнула руку. Він повів мене до танцю.

  Ми кружляли довгенько. Він то брав мене за талію, то пробував відвернути від себе, щоб танець став ще запальнішим. Я не звертала уваги. Я поглядала лиш на людей, що спостерігали за нами. І я таки знайшла на собі погляд Артура і миттю відвернулася.

  Музика стихла, перша партія закінчилася, я попрощалася з приємним незнайомцем і відшукала очима Саманту, а потім попрямувала до неї.

  Вона забачила мене здалеку і усміхнулася, а коли я підійшла, зраділо мовила:

— Нарешті ти з кимось познайомилася! До речі, маю тебе познайомити з моїм хлопцем.

— О, цікаво, хто заслужив таке щастя? - запитала я.

— Артуре, ходи сюди! - загукала Саманта.

   У цей момент моє серце рухнуло. В голові почала складатися картина: я кілька хвилин тому поцілувалася з хлопцем подруги. 

  До нас підійшов Артур, він поглянув на мене і не знав, що мовити. Заговорила Саманта.

— Артуре, це Саллі, — моя хороша подруга. 

    У хлопця на обличчі не проступила жодна емоція, ніби він знав, що так станеться. Я швидко взяла ситуацію у свої руки.

— Рада знайомству, Артуре. Тобі дуже пощастило з такою прекрасною дівчиною, - і простягнула йому руку.

  Він поцілував кінчики моїх пальців і ступив крок до Саманти. Проте дивився він лише на мене. 

— Маю честь познайомитися з такою прекрасною леді.

— О, так, вона прекрасна. В тебе часом немає якихось хороших знайомих, я б хотіла з кимось її познайомити, - втрутилася Саманта.

— Є. Проте їй не підійдуть мої знайомі, - усміхнено відповів він.

   Я хотіла просто вдарити його. Як він смів обманювати мене і Саманту?! Як він смів поцілувати мене, коли в нього є дівчина і коли ця дівчина моя подруга?! За що мені це все? Треба було два танці потанцювати з тим незнайомцем. І тут мені стало смішно. Чесне слово, смішно. Це така абсурдна ситуація, і вгадайте, хто в неї потрапив. Я збиралася просто провести гарно час, а потрапила в любовний трикутник, і заварила цю кашу я сама. 

— Не підійдуть? - здивовано перепитала Саманта.

— Ні, їй потрібен хтось кращий, - відповів чоловік.

  Невже зараз він про себе? Ну, от хто-хто, але він точно не кращий. 

  Я підійшла до Саманти.

— Нам потрібно поговорити, зараз.

— Окей, - весело відповіла вона, і ми з нею залишили Артура і вийшли з залу.

   Ми підійшли до одного з вікон. Я стала і сперлася на підвіконня.

— Саманто, я цілувалася з Артуром.

   Так, я сказала їй зразу правду.  Правда так чи інакше випливла б на поверхню, і краще, якщо вона це дізнається з моїх вуст.

— Що? - ошелешено стояла вона.

— Я цілувалася з Артуром сьогодні на балконі і ще в Ялунвані. 

— Ти цілувалася з моїм хлопцем? - зі злістю перепитала вона.

  Мені було дико соромно. Соромно перед самою собою і перед Самантою. Хоча я не була так сильно винна в цій ситуації, але все ж я була винна. Я навіть в Ялунвані не знала, чи в нього є дівчина, і в Роттердамі не знала. Проте він сам мене поцілував, але тут все одно була винна я. Я винна, бо довірилася такому поганому хлопцеві, який уже не раз мене обманув і обманув знову. 

— Так.

— Саллі! Ти знущаєшся?! Я розумію інших повій, яких він приводить до себе додому, але ти! Ти моя подруга, як ти могла! - ошелешено мовила дівчина.

  Мені далі було соромно. І в душі я хотіла виправдатися, але колись коли я виправдовувалася в молодших класах перед своєю подругою, вона сказала, що ненавидить те, що я шукаю виправдання. Тому зараз я сильніше приперлася на підвіконня і не знала, що мовити. І що б ви не думали про Саманту, вона була розумна.

— Поясни все нормально. Я не вірю, що ти спеціально цілувалася з моїм хлопцем.

— Я не знала, що він твій хлопець. Ми зустрілися ще в Ялунвані, і я думала, що між нами щось є, а потім він мене кинув. А сьогодні  він теж пішов на балкон і ми зустрілися, він сам поцілував мене, - розказала я тремтячим голосом.

— Не переживай. Я все розумію, одного разу я теж потрапила в таку ситуацію, і знаєш, я його кину, думаю, тобі він більше підходить.

— Що? - мені здається, у той момент мої очі справді полізли на стелю.

— Саллі, от кого, а тебе він любить, з одного погляду зрозуміло. Я ж зустрічалася з ним, бо це було вигідно нам обом. Він відомий аристократ, а я танцівниця, якій потрібні слава і гроші, тому я не забороняла йому спілкуватися з кимось ще. Проте я здивувалася і розгнівалася, коли дізналася, що ти цілувалася з ним. Бо розумієш, навіть якщо хлопець не є для тебе таким важливим, коли дізнаєшся, що з ним була твоя подруга, — стає якось не по собі.

— Розумію, - відповіла я.

— Ну і добре. Я пішла, з’ясувати стосунки з ним — кину його, а ти зі мною?

— Ні, я прогуляюся трішки. 

  Я пішла погуляти на цьому поверсі. На стелі була шикарна лампа. Великий, оздоблений, коштовний, дорогий, сяючий світильник. Я задивилася на нього і зразу не зрозуміла, коли він на мене почав падати. 

  Так! На мене падав світильник, цей момент я не забуду ніколи. Я завмерла зі страху, лишалася секунда, і я могла померти, але хтось швидко схопив мене і штовхнув разом із собою. Лампа впала з гучним тріскотом. Мої руки і коліна були в крові та склі. Все пекельно боліло. Я заледве змогла повернути лице, щоб побачити, хто мене врятував. Зустрілася поглядом із зеленими очима.