Розділ 18. Дзвінок

Я далі їхала на візку провулком і думала, що завтра вже зможу стати на ноги. Звісно, буде боляче, але ходити помаленьку — і проблема вирішена. А ще накласти перев'язки — і болю не відчую. Проте той незнайомець не виходив мені з голови, так дивно, обернулася, а він втік. Ніби ж я гарна? Хоча, може, просто в нього інший смак. Хтозна.

  Тут мої думки перервав дзвінок. Від боса. Я негайно взяла трубку.

— Алло, - мовила я.

— Саллі, їдь геть з Роттердама, і я тебе звільняю.

— Звільняєте? - ледь не знепритомніла я.

  Ця робота багато що значить для мене. Звісно, я могла піти працювати простим перекладачем або викладачем, але мені більше за все подобався саме цей напрямок. Працювати в туристичному агентстві — це завжди цікаво, і ця робота потрібна. І тут мене хочуть звільнити. Будь ласка, тільки звільнення до повної картини мені не вистачало!

— Ти мусиш їхати з Роттердама, наша фірма закривається назавжди. Будь ласка, забронюй собі білет і їдь звідси.

— Що? Поясніть мені все нормально! Чому я маю звільнятися? Чому фірма закривається? Що трапилося?

— Магду вбили не випадково, це пов'язано з нашою фірмою. Більше я тобі нічого не скажу, чим менше ти знаєш, тим більше ти в безпеці. Просто повертайся назад у Прагу, — тільки й відповів бос і поклав трубку.

  Я стояла, досі нічого не розуміючи. Хоча якийсь пазл у моїй голові складався. Джейк і всі робітники знали про справи Магди і пропажу її клієнтів, всі це знали, окрім мене. Бо я, як завжди, коли були корпоративні відпустки або вечері, сиділа дома і дивилася серіали по ноутбуку. Магду вбив найнятий кілер директора цієї справи по рабству. А якщо це знають всі робітники, то їх всіх можуть вбити. І мене... А якщо той хлопець, що слідував за мною, а потім втік — це був кілер?  Ой, що я вигадую? Якби то був кілер, він би не переслідував мене і не втік, коли я на нього глянула. Тоді що відбувається? 

  Я вже дісталася до готелю і побачила на вулиці поліцейські машини. В мене з'явилося погане передчуття. Я підійшла ближче і побачила труп. Джейк. Він лежав весь у крові. В мене побігли мурашки по шкірі. Що це все значить? Що відбувається? О, ні, тільки не Джейк. З моїх очей покотилися гіркі сльози. Бос хоч і був інколи злим і давав багато роботи, але він вмів утримувати компанію на плаву, виходити з різних криз, і він завжди вірив у своїх працівників.

  До мене підійшов поліцейський.

— Ви знали цього чоловіка? - запитався він англійською.

— Так, знала. Він був моїм босом. Що з ним трапилося? - зі сльозами на очах запитала я.

— Ми ще точно не знаємо. Він полетів з багатоповерхівки цього готелю. Це могло бути просто самогубство або, може, хтось штовхнув його звідти.

— Я впевнена, це не самогубство, - з острахом сказала я і оглянулася.

  Тепер мені потрібно бути обережною, таке саме може статися зі мною. Проте я не буду тікати і ховатися, як цього очікує вбивця. Я залишуся в Роттердамі в будинку, де мала репетирувати танцювальна команда. Тепер я ними не займаюся, бо я звільнена, але я дам їм кілька настанов, як виграти. А сама сховаюся там, де вбивця не буде мене шукати, просто в нього під носом. Я маю це все розслідувати. Мені треба знати, хто вбив Магду і Джейка і хто може прийти по мою душу.

— Ви щось знаєте?

— Можна з вами буде поговорити в іншому місці? Без свідків?

— Так, звісно. Я вам залишу номер дільниці, і наберете мене. Або лишіть мені свій номер.

— Номер мій ви зможете відшукати на сайті, якої фірми директором був загиблий. 

— Аааа, ну, добре, - спантеличено відказав молодий поліцейський.

  Він був молодий, швидше всього ми ровесники. Красивий, білявий поліцейський. Сильна статура, і високий зріст. 

  Я не дала йому свій номер, бо так могла накликати на себе біду. Вже те, що ми з ним розмовляємо, не знати до чого приведе. Вбивство сталося кілька хвилин тому, а значить кілер може знаходитися недалеко. І я впевнена, що це зробив кілер, не знаю, чому. проте моє серце відчуває, що це нелегка справа. 

  Саллі поїхала в готель і залишилася  там до 11 вечора. Об 11-й в холі зустрілася з танцювальною командою.

— Це жахливо, що тебе звільнили, та ми виконаємо твої доручення, але не забудь, ти свою частину також маєш виконати. Завтра ввечері ми йдемо на одну приватну вечірку, і ти йдеш з нами, - сказала Саманта.

  Я в той момент не знала, що мені відповісти. Це дуже небезпечно — показатися на крутій тусовці міста. Бо вбивця може бути там або глава спільноти по рабству. Якщо вбили директора моєї компанії, яка займала перші місця в рейтингах по готельній і курортній справі, значить, тут замішана велика шишка. І значить, що я не знаю, що робити. Проте я не я без ризику.

— Домовилися.

  Далі я їм розповіла про їхніх конкурентів, про яких мені розказав дідусь, що здавав студію. Ми ще щось побалакали, і о 12-ій я вже йшла вулицями нічного Роттердама. Так, саме йшла, я була більше не у візку, бо могла ходити. Боляче, звісно, але це було терпимо. Та й переміщатися у візку не суперзручно. 

  Роттердам був неймовірно красивим, просто прекрасним містом. Я закохувалася в нього раз у раз і з кожним днем все більше. Хмарочоси і ліхтарі, які освітлювали нічну вулицю, а також багато архітектурних пам'яток, які могли налякати своєю величезною в темноті, — тут все було ідеально. Ідеально для мене.

  Я дійшла вже до студії, закрила за собою двері. Випхала з чемодана ковдру і постелила на підлозі. Та так і заснула. Не суперзручно, але багато грошей в мене нема, а ще треба буде за квитки додому заплатити. 

 Снилися жахи. Вбивства, пожежі. Але я мушу це пережити.