Соловейко

Розділ 9. Сирники

Наступного ранку я прокинулася і зразу вийшла на балкон. Перше, що побачила: всіх, хто ходив по площі готелю, опитують. Поліція опитує. Я впала на підлогу на своєму ж балконі. Як згадаю той жах… Переріз. Ні, не переріз у математиці. А як перерізали горло Магді... по шкірі пішли мурашки. І в той момент я зрозуміла: доки не розслідую цю справу, я не заспокоюся.

Я миттю вдягнулася в шорти і футболку, підібрала за стилем, вийшов гарний лук. Випрямила волосся, ну все ж розслідувати цю справу буду я не одна, а з Артуром. А як ми тепер ніби пара, то треба гарно виглядати. Гаразд, я просто переживаю. Переживаю так, ніби маленька дівчинка перед першим побаченням. Просто в мене 5 років не було ні з ким стосунків після смерті Ореста. І тут все ніби в новинку. Дивно, ніби справді маленька дівчинка. Весело. Чи краще сказати — смішно?

Я вибігла з номера і попрямувала по сходах вгору. Артур жив у найвищому і найдорожчому номері. Авжеж, багач... Правда, дивно, що він багатий. Сам же казав, що безробітний. Щось тут не так, і треба дізнатися, що саме. Ні, я не була бідною, заробляла нормально, але з таким багатим хлопцем я вперше. Хоча мені завжди була все одно щодо соціального статусу хлопця. Сам Орест був з бідної сім'ї, але я його любила, і мені все інше було неважливим. У нас двох була мрія... Нездійсненна уже мрія.

Я постукала в його двері, думаю, ви запитаєте, звідки я знаю, який номер у нього і які у нього двері — а все тому, що його номер був єдиним на всьому поверсі. Так, так, єдиним. Я сама в шоці.

Ніхто не відчиняв. Я постукала ще раз. Нарешті двері відкрили, але...

Я таки помилилася номером.

— Доброго ранку, пані! Ви щось хотіли? - запитав повненький з бородою чоловік.

— Ой, вибачте, я номери сплутала.

І я вже вирішила дременути геть, але мене той старший чоловік зловив за руку. І потягнув. До себе в номер. Я нічого не зрозуміла і застосувала свої прийоми. Не знаю, чи я вам розказувала, але я трохи вміла битися. Тому за хвилину чоловік уже був на землі.

— Я ж сказала, що помилилася номером! - злісно мовила я.

— Ах ти ж!

Він уже хотів піднятися і вдарити мене, але не встиг, я миттю побігла до ліфта і, доки чоловік піднявся, натиснула на останню кнопку і поїхала вгору.

Ой, я ж ішла по сходах, а по них це був останній поверх, але якщо ліфтом — не останній. Дурна! Ну як можна було так помилитися?!

Ліфт зупинився, але не відкрився. Треба було набрати код, щоб зайти у цей номер, або натиснути на дзвінок, щоб відкрив хазяїн. Думаю, зрозуміло, що я натиснула на дзвінок. Звідкись пролунав голос:

— Твій день народження.

Я спочатку не зрозуміла, до чого це, але через кілька секунд ввела комбінацію — 1112?

Так, я народилася 11 грудня, прекрасна дата для дня народження, а хіба ні? Ну якщо ви думаєте, що ні, тоді ні — так ні. Стоп! А чому в нього мій день народження стоїть на коді? І тут я згадала, він же казав, що ми народилися в один день.

Двері ліфта відчинилися.

І я зайшла в нереальний номер. Все було надзвичайно красиво, а стіни були не стіни, а прозоре скло. Вау, якщо чесно, я вперше в такому місці. Все зроблено в сучасному стилі. Дивани, власний бар, тренажерний зал, красива спальня і душова. І ви не повірите — басейн. Басейн у номері! Мені чесно, навіть у голову таке не вкладалося, а щоб побачити наяву... М-м-м, пахло чимось смачненьким.

— Привіт, то ти таки моя дівчина? - запитав Артур.

Він був у синіх шортах і простій футболці. Він одягався так просто, що взагалі не показував свій статус. Може, це мені в ньому сподобалося? Чи його характер і зовнішність? Жартую, все разом. А ще вчора я говорила про дівчат, які купляються на зовнішність, а сама вчинила так само. Але я, чесно, не думала, що теж так вчиню. Хоча це не виправдання.

— Так, - усміхнулася я.

Забула сказати: в руках він тримав сковорідку. Тому я підійшла і забрала її в нього. Тут ще й була власна кухня! Ого, звідки такі номери в готелях беруться?!

Я швиденько попрямувала до плити і почала смажити сирники. Тільки в мене вийшли гірші, ніж у нього. Тому скоро це нелегке заняття перейшло йому в руки.

— У чому справа? - різко запитав хлопець

— А що, не можна до тебе в гості зайти? - огризнулася я.

— Чому ж не можна? Просто без причини ти б сюди не прийшла. Хоча ми знайомі неповних 2 дні, але я впевнений, що ти б сюди, якби ми були знайомі 2 місяці, не зайшла.

— Що ж, ти правий. Давай за столом все обговоримо.

— Так і знав! - розсміявся він.

Ми квапливо сіли до столу. Чорного столу, який же тут стіл стильний! І за що мені це все даровано? Моєї річної зарплати би не вистачило, щоб провести тут хоча б один день. Але звідки ж у нього гроші?!

Він подав мені мою порцію сирників. Вони були прикрашені полуницями і лохиною. О-о-о-о-о-о-о-о-о-о. Я В РАЮ. Обожнюю сирники...

— Так про що ти хотіла поговорити? - заговорив хлопець.

Я спробувала перший. І по моєму обличчю було видно, що це божественно. Артур засміявся.

— Бачу, ти любиш сирники, Саллі.

— Так, найкраща їжа в світі, - швидко відказала я.

Він неквапливо також почав їсти.

— То, чому ти прийшла? - знову запитав він.

— А що, не можна до свого хлопця в гості прийти?

— Не пробуй перевести тему, в тебе це не дуже виходить. Кажи все прямо, як є.

Я на той момент пережовувала сирник і спробувала вимовити:

— Яяя хотттююю вікнайвввиии укицююю.

— Що-що? Пережуй і скажи нормально.